Вірші класиків - українська та світова поезія

З “Єврейських мелодій” Байрона

Жнива вбрали; смутно в полі,
Пожовтіли вже ліски,
І збираютья по волі
В ірій літнії пташки.

Ой, чому я не вродився
Птахом

З В. Шекспіра

Пісня Дездемони

Ой вербице зеленая,
Вербонько моя!
Під вербою зеленою
Дівочка сиділа,
І бідную головоньку
Долі похилила.

З “Єврейських мелодій” Байрона

На троні цар сидить,
Кипить гостями зала,
І сотня ламп горить
Із чистого криштала,
І сотня золотих
Чаш ходить поміж ними,

З “Єврейських мелодій” Байрона

Дика коза, і вільна й веселенька,
Спинається по ізраїльських горах
І п’є з криниць водицю студененьку,
Що по святих тече собі луках,

З “Єврейських мелодій” Байрона

Ой плачте так, як плакали діди
Над вавілонськими ріками!
Розорен храм, родини в нас нема –
Чужі знущаються над нами!

Ой плачте,

Несонним сонечко ти, зіронько мутная!
Як твій дрижачий світ далеко сумно сяє!
Твій блідий лик прогнати ніч не має власті,
Ой, як він схож на згадку про старинне щастя.
Так прошлеє

Світло гасне; галас пісень
На судах затих;
Місяць блідий сумно плине
По водах морських.
Странній з городу виходить
Поночі один;
Між могилами, понурий,
В полі ходить

Віри божої наруга –
Хрест під місяцем стоїть!
Українко нещаслива,
Він говорить про тебе!

На твоїй могилі, Мар’є,
Вічнозелен мирт росте;
Се недаром – твоя пам’ять

Словутнього пѣвца Митусу, древле за гордость не восхотьвша служити князю Данилу, раздраного, акы связаного, приведоша…

Ипат. летоп., стр. 180.

Гине сила Дажбожого внука:

Из народного предания
Не осіння буря оpe
Ковбанями синє море;
Трьох народов страшна сила
В Крим по морю навалила.
Ідуть чутки лиховісні;
Ліс гармат, ручниць

А. П. Рославскому

Під яблонню зеленою хлоп’ята сидять,
А вколо їх меж листями та бджоли гудять,
І дід посередині на кобзоньці грає
І старую пісеньку молодцям співає;

Очі плачуть, серце ноє;
Ніщо смути не спокоє:
Дівчиноньку я кохаю,
Вдень і вніч об ней гадаю,
Але дівка горделива,
І спесива, і перхлива.
До тебе прийшов, бабусю:
«Що,

Над городом Полтавою туман вихожає;
У тумані вечірнєє сонечко сідає.
Туман зимній та холодний оддався снігами;
Позаносило ізгарбом стежки між кущами.

Запрягайте, братці, в сані

(З чеського)

Вітронько віє
З панського лісу;
З відрами дівка
Біжить до річки:
В кований цебер
Води набрала;
По річці к дівці
Квіточка плине.

Ой живеть удова, та ще й не сама,
А живеть вона з своєю дочкою;
Ізлюбився козак з молодою дівкою,
Ізлюбився, заручився та й ізвінчався,
Продав свою хату – у жінчину вбрався.

У панського огорода дівка плоскінь тіпає;
Молоденький жайворонок дівоньку питає:
– Чом ти, моя дівчинонько, такая оспала?
Подивилась би на мене – пісню б заспівала.
«Ох, і як мені

(З чеського)

Ішла моя мила
По ягідочки
В зелені гайочки,
Та й застромила
Тернову шпичку
В біленьку ніжку.
Ніженька стала
Дуже боліти,
Не зможе мила

(З чеського)

Ой ти, рожо червоненька,
Зацвіла собі раненько:
Зацвіла та, бідна, змерзла,
Як ізмерзла – поблідніла,
Поблідніла, та й змарніла,
А змарніла, та й

Зажурився сизий голуб, сидя на дубочку,
Що одняв у його злющий рябець голубочку.
Перелинув голубочок з дуба на кленину,
Одняв в мене пан Шульпіка рідную дитину.
Перелинув

– Братоньку, що і святіше й дорожче тобі на сім світі?
– Щирая правда, коханий; ніколи її не зневажу.
– А як мені, так святіш королеві щирая вірность.
– Що ж, хоча правда, хоч