Вірші класиків - українська та світова поезія

Як Собака стеріг хату,
То його й тримали;
Як постарівся, небора,
Взяли та й нагнали…

Іде, бідний, дорогою,
Притулку шукає;
Аж у лісі на поляні
Вовк його

Іде циган по діброві
(Десь лихе носило),
При нім пара вареників,
Люлька та кресило.

Чорний, темний, як та хмара,
По лісі блукає:
Іскривився, курить люльку…
Аж Лев

Пробігає лис голодний,
Через пеньки скаче;
Аж слухає – десь Ворона
На гілляці кряче.

Та й говорить собі стиха:
«Почекай, бабусю!
Не їв м’яса годин кілька,
Тепер

Докучило підшивати
Подертії сита,
Пішов циган молотити
За торбину жита.

Пішов таки недалечко, —
До свого сусіда…
От молотить та й молотить
Зрання до

Сидить шевчик на стільці,
На кумові постільці
Пришиває лату.
Аж у сінях двері скрип,
Далі в хату двері рип, —
Шелеп кум у хатку!

«Здоровенькі ви були!
А що ж мої

Видить москаль коня в полі.
Красти замишляє,
З-за пазухи Миколая
Свого витягає.

Давай йому примовляти:
«Микола-утеха!
Да памаги украсть лошадь, –
Верхом будеш

Купив свічку раз купець,
Подає другому
Та й говорить з-за плечей:
«Сергею святому».
А наш собі не дочув —
Подає другому
Та й говорить з-за плечей:
«Андрею святому».

Несе м’ясо руський кіт,
Польський вихилясом:
«Що ти, котику, несеш?»
А той каже: «М’ясо!»

Та як «м’ясо» вимовляв,
М’ясо і упало,
І з ним польського кота
В минуті не

Вмерла жінка у попа,
А піп і хитриться,
Що до виводу прийде
Яка молодиця,

То він її приведе,
Зробить що у хаті
Та і каже, що то так
По старій

Ходить німець по корчмі,
Випив собі чарку.
«Чи печена гуска є? » —
Питає шинкарку.
«Та є, пане! — каже та. —
Є порядна пара!»
«Чи дорого ж буде штука?»
«Та ні!

У полковника москаль
Заглянув індика,
Пійняв його на гачок
Та й тягне до лиха.

А полковник реготить,
Аж мало не ляже:
«Куда ево ты ведешь?»
«На вадапой!» —

Кому миле синє море,
Кому милий місяць, зорі;
Мені мила моя річка,
Мені мила темна нічка.

Я щоночі иду до річки,
Беру човен невеличкий,
Молод, весла підіймаю,
На той

Їден дідич мав у школах
Кохану дитину,
Ото раз до неї й пише:
«Милий ти мій сину!

Як ти здоров — слава богу,
А як добре вчишся,
То не візьме тебе дідько,
Про то не

Іде циган по діброві
(десь лихо носило),
При нім пара вареників,
Люлька та кресило.

Чорний, темний, як та хмара,
По лісі блукає:
Йде помалу, курить люльку…
Аж лев

Йде дівчина-сиротина,
Тяженько здихає,
А ластівка понад нею
Кругами літае;
І літає, і щебече,
Понад нею в’ється.
Мало-мало крилечками
У коси не б’ється.
“Чого

Серед церкви став багач,
Світло поправляє.
І на нім кожух, кожух,
Аж очі вбирає.

Та і сам він не худий,
Аж труситься сало…
Глянув вбогий із кутка
Та й заздрісно

(3 польскої)

На Подолля з України
Зозуленька прилітала,
Прилітала і кувала —
Вона ж мене зчарувала.

Рветься серце до дівчини,
До дівчини з України,

Забагає німець рака,
Не вміє назвати,
Закликає христьянина,
Давай мудрувати:
«Вгадай, — каже, — что мой хочет?»
«Та ні, не вгадаю!»
«Нога многа, уса долга!
Знаєшь?..»

З-під неба рідного в неволю,
На вавилонські береги,
Нас завели з Єрусалима
Тяжкії наші вороги!

Тимпани, гуслі і цимбали
На вербах висіли чужих!
Ми гірко плакали, ридали

Прийшов москаль на постій,
Заглядає в очі:
«Свари, бабка, што-нибудь!»
А бабка не хоче.

«Нема!» — каже. «Как не быть?»
«А нема нічого!»
«Та ну, бабка, не шути!»
«Та