Вірші класиків - українська та світова поезія

“Де то, доню, животина
Так?..”
“Та то, мамо, коло тина
Дяк…
Все, бувало, грає, грає
Та й…
Все, бувало, примовляє:
“Дай!..”

Раз підсунув, було, ручку
В

Підсунувся на весіллі
Козак до дівчини,
Давай її підмовляти
Дати табачини.

Але вона “Не дам, — каже, —
Бо казала мати,
Що від того, часом, можна
Животину

Відвів воли попів наймит,
Оком не стикає…
Лежить, бідний коло груби…
Все за них гадає…

А піп лежить з попадею
Та собі жартує.
То за цицьку помацає,
То і

Стоїть москаль на квартирі,
Зиму пробуває…
Служить щиро господині,
Та й сам не дрімає…

Лиш господар куди з хати
При лихій годині,
Москалина помаленьку —
Та до

Возив мужик на ярмарок
Жидів цілу фуру…
Назад йому довелося
Везти одну Суру…

Як на збитки мужикові
Сура уродлива!..
Молоденька і тлустенька,
Сама

Перегнулась молодиця,
Шмаття віджимає,
А хлопчина під запаску
Ззаду заглядає.

Заглядає — що за рана?
Та й питає мами:
“А від чого то в вас рана
Помежи

Що день божий, то й слабує
Жінка в мужика.
Мужик ходить, бабів зводить,
Попа і дяка…

Баби шепчуть, дяк ворожить,
Воду піп святить…
А у жінки — колька й колька,
Й

Та гей, бики! Чого ж ви стали?
Чи поле страшно заросло?
Чи лемеша іржа поїла?
Чи затупилось чересло?
Вперед, бики! Бадилля зсохло,
Самі валяться будяки,
А чересло, леміш

Спив до дна я прикрий келих
За здоров’я долі,
І з похмілля моє серце
Розривають болі.

Нащо ж, мила, мої думи,
Нащо твої чари,
Коли з ними враз по серцю
Бродять чорні

Сиротина я безродний,
Десь загину в чужині —
І ніхто очей холодних
Не закриє там мені.

І нерідною рукою
Буду в землю я зарит,
І тепленькою сльозою
Ніхто хроба не

Мене забудь, моя дівчино!
Спокійно жий, щаслива будь,
Цвіти хоть рожой, хоть калиной, —
Мене забудь, мене забудь!..

Мене забудь — і тяжким смутком
Не розбивай біленьку

Не дивуйтесь, добрі люди,
Добрі люди, ви, сусіди,
Що задумуюсь між вами,
Що журюся я завсігди.

Літа мої молодії…
Що ж по тому? Що ж по тому,
Як без щастя, як без долі

1
Не знаєш ти горя,
Не відаєш жалю, —
Щасливий ти, дядьку
Прохоре-ковалю!

Заліза пудами
І начиння маєш,
Сядеш у світлиці —
Думоньку гадаєш.

І гадаєш

Спи, дитя моє, ти — життя моє!
Спи, дитя моє красне!
Поки сонечко не запалиться,
Поки місяць не згасне!..

Спи, дитя моє, ти — життя моє!
Тілько щастя і долі!
Будеш цілий

В степах, де гриміла
Козацькая сила,
Від світу-потопу
Лежала могила.
Лежала могила,
Як тая цариця,
Що ї зашептала
На сон чарівниця.
І стан її пишний
Трава

Світить місяць серед неба,
Зіроньки кругом,
І всі люди сном заснули,
Опівнічним сном!..

Один я лиш не дрімаю,
Край вікна стою;
І тобі, дівча, співаю
Про тугу

Ой чому ти не літаєш,
Орле сивокрилий?
Ой чому ти не гуляєш,
Хлопче чорнобривий?
Ой рад би я політати —
Туман налягає;
Ой рад и я погуляти —
Туга не пускає.
Нема

Гей, браття-козаки, сідлайте-но коні!
Черкніть для охоти вина!
До боку шабельку, на руки повіддя,
На ноги стальні стремена!

Не гнути нам шиї, козацької шиї,
Під тяжким

Тілько-м родилась, злая недоля
Стала, сказала без жалю:
“Будеш тужити, серце в’ялити,
тебе я тим благословлю!”

З тої години щастя уплило,
І слід недоля замела,
Звалився

Хлопці-молодці,
Пийте, гуляйте!
Жваві дівчата,
Хлопців кохайте!

Бо весна одна —
Згадайте, люди!
І в нас другий раз
Весни не буде!..

Шумує вино,
І мед і