Вірші класиків - українська та світова поезія

Везе в місто мужик сіно
Якось проти свята
Та й годує в капелюсі
Малі шпаченята…

Але їде пан багатий
До костьолу, знати,
Та вже в них натура, мабуть,
Щоб

I
Не у гості, а на кості
Ходили козари [2].
Та не пиво ж і їм буде,
А кров та пожари!

Вже зібрався Олег віщий
На вражу недолю,
Їде конем білогривим
По чистому

Полуботку-Полуботку,
Наказний гетьмане!
А хто ж тобі гетьманськую
Булаву дістане?
Полуботку-Полуботку,
Голубе-соколю!
А як же ж ти підіймешся
За козацьку

Україно-Україно,
Що ти за то дала,
Що старого Апостола
Гетьманом обрала? [2]
Україно-Україно,
Що ти заплатила,
Що до себе та Петрика [3]
Ти так прихилила?

Питається пан жидка:
«Був-єсь у Варшаві?»
Жидок каже: «Ні не був,
Пане мій ласкавий!»

«Дурень же ти, що не був!..
А був-єсь в Парижу?»
«Ні, мій пане, — каже жид, —

Раз задумав Циганчук
Гріхи сповідати:
Іде просто до попа,
Приходить до хати.
Оглядає, — ні попа,
Ні слуги Бог має,
А в горосі, у печі,
Сало закипає.

Циган сало

Віддавав у наймити
Циган свого сина:

— „Та він, — каже, — буде в вас
Добрая дитина!

А як коли зноровить
Та їсти не схоче —
Не жалуйте, прошу вас!..
Нагайом,

Сидить голий Циганчук,
Аж мало не плаче.
— „Тату! — каже, — холодно!
Зуб до зуба скаче!“

А той йому поясок:
„Та на, не жури ся!
Коли тобі холодно,
То підпережи

(Безязика коняка)

Вивів Циган на ярмарок
Коня продавати;
Посходились ярмаркові,
Стали оглядати.

Оглядають, кінь як сокіл.
І ґанчу не має!
А сам Циган

Вміли-сьте, кумцю, ва-
рити, не вміли давати.

Народна приказка.

Пішов Циган на толоку
До сусіда зраня;
Та в сусіда без обіда
Косив до смерканя.
Ізнеміг ся

Бачили очи, що купували: їжте, хоч повилазьте.
Народна приказка

Ходить Циган, ярмаркує,
Лиш копійку має…
„А що тепер найдешевше?“
Мужика питає.
— Та хрін тепер

«Чого, жидку, так збілів?
Що з тобою сталось?»
«Ах, за мною через став
Аж сто вовків гналось!»

«Бог з тобою!.. Сто вовків!..
Та б село почуло…»
«Та воно пак і не сто,

Стоїть руде Жиденя
У чорній ярмурці,
Під пахвою „алеф-бет“
В новій шабатурці.

І „цицели“ аж до пят,
Пейсики нівроку!
Стоїть, дивить ся собі
На школу високу.

А

Сидить собі Жиденятко,
Головкою має;
Коло нього сидить рабін
Тай його питає:

Рабин:

«Чого півень, як співає,
Очі

Бився Мошко із Гаврилом
Та й потім хвалився:
«Ото,— каже,— на ярмарку
Я з Гаврилом бився!

Він на мене із ломаком
По плечах махало.
А я йому все з ярмурком
По носі

Межи нашими Жидами
Поголос пустив ся,
Що ніби то в Русалимі
Месіяш родив ся…

І зібрало ся аж десять
Грубих бородатих,
Грубих десять арендарів
Та самих

Іде кравець темним лісом —
Аж вовк вибігає…
Збілів кравець та посинів,
Живцем помирає.
І взяв аршин з переляку,
До вовка цілить ся,
Аж тут враз і за корчами
Бахнула

Зайшов Німець раз на баль,
З панною сідає,
Мовчить, мовчить, далі враз
Сусідку питає:

„Чи зелений коли пес
Пані не здибала?“
— Та ні, — каже. — або що?“
Німця

Раз до ксьондза забрела
Кривая на ноги
І, бідная, на дітей
Просила підмоги.

А ксьондзові грошей жаль, —
Давай її вчити,
Як каліці із дітьми
В білім світі