Вірші класиків - українська та світова поезія

І
По долах, горбах, по верхів’ях
і ріках, що з тихих джерел
напровесні родяться в співах,
чуть гомін карпатських осель.

Крізь простір туманів, крізь дими
не видно ні

З приводу унезалежнення Карпатської України.

Все по зимі — весни цілющий подих, —
за бурями — блеск сонця золотий,
а по народній тузі — волю родить
Чин світлий, Чин

І час настав. І сталось вічне.
Співали весняні вітри.
І вітер під снігами Січня
Ту зустріч подихом зустрів.

Які ж наворожили зорі,
Що два життя в людській імлі
Побачать

Я знаю, що потрібно інших слів.
Не грішних цих, що — стерті, як монета,
Не мертвих цих, що в життьовому злі
Свій трупний яд ховають для поета.

Така доба, такий рвучкий

Je suis un fils de cette race…
E. Verhaeren

Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.

І крізь

Українські візантійські очі —
Як я знаю цей нещирий зір!
В сонних рухах роблено-дівочих
Ще прадавнє, вроджене: ясир.

Тільки там пекли буяння, врода,
Запашний, як квіти степу,

1

Максимові Рильському

Ще молитесь, далекий брате,
Серед Звенигородських піль.
Ще не стомились карбувати
В коштовних ямбах вічний біль.

Краси веселий

I
Твоя, що майже смертна, тиша
Не впокорила й не лягла
Глухою тінню. Ні, скоріше,
Війнула помахом крила

І — ввесь увага, ввесь напруга —
Я прислухався і тремтів
На

…wie menschlich sie Madonnen planen…
Р.М. Рільке.

1
Під позолоту повечір’я — прозоріш синь.
Над містом сяє хмарний вирій — лунка глибінь.

Над містом шерех крил

1
А поле бою все чека
І мріє крізь туман і віддаль.
Господь не жалує віка,
Щоб ось, блукавши, як сновида,
Шукать шляху, і важить час,
І пить гіркі й безсонні ночі,
Й

Повік весна і хміль, і слава
Та синє сяйво вишини —
Так вималювала уява
Цей світ твердий, цей світ страшний.

Літа злітають пелюстками,
Чоло проорують роки,
Та бачу

Пам’яті Дарії Віконської.

Це сталося на Зимному Поділлі
В рік пам’ятний.
Прещедрий урожай
Вже звозили, й музика возовиці
Пливла під споловілою блакиттю,
Аж поки

… свивая, славію, оба польї сего времени …
Слово о Полку

… сонце затьмарює хмара ненависти… вівці
й голуби — і ті вже клацають зубами.
Лист з України, XII. 1931

Єдиній

1

Скільки ніжности в Ваших долонях,
Скільки зоряних в зорі казок…
Знов палаю в солодкім полоні,
Знов Сахара, жага і пісок.

Хто Ви: Борджія чи

Осінь палає холодним вогнем,
Осінь чужа і зайва.
Часом лиш вітер знайомий дихне —
Роздмухать осіннє сяйво.

Вітер знайомий, мов зовсім свій,
Рідний, херсонський сказати б.

Ми повертаємося всп’ять
До шкур, ловецтва і сокири.
Меча важкого рукоять
Не важча від старої ліри

І свіжий подих льодовців.
Що насуваються неспинно,
Пливе, мов квітня

Червоним полум’ям півоній і троянд,
Крихкою пристрастю ірисів ледве-прянних
Пашіло пополудня в квітнику.
А з саду теплий легіт, мов дихання,
Доносив мед розквітлих лип, і липень —

Це він підніс — відданний нгі загладу
Вітрам азійським — золоте чоло,
Щоб стерегти незбуджену Елладу
Над вируванням пристрастей і злоб.

І від віків повзуть під стіни орди,
Як

В час невідомий, в час нежданний
Ти знов розімкнеш свій язик…
М. Філянський.

По зморі монгольського іга,
По трупній отруті Москви
Цей город архистратига
Знов

Катрі Гриневичевій

Тут спізнені черешні. Дика рожа
Ще квітне, хоч на долах — вже жнива.
О, земле рідна, знову ти нова
І я оттут як гість із Запорожжя.

Смереки,