Вірші класиків - українська та світова поезія

По стільки роках, що в юнацьке русло
зливалися з нашого дому,
щоночі ввижається рідне село,
місця дорогі і знайомі.

В просторі й часі не згубились шляхи,
що жевріли запалом

I
Зажурилася мати за сином,
що її не послухав, — пішов…
Була осінь, — не сива, а синя:
сонце трави міняло на шовк.

Дала мати, що мала, убогим
на молитву й усердний

Відроджується міць стара,
старі спроможності і порив,
в негоді, бурях і вітрах
іде герой в простори.

З долин і гір, з усіх сторін,
на клич один, вогненний поклик
в

Сміялася і пахла рівнина,
шуміли, гей шуміли нам оріхи,
немов для щастя, наче для потіхи
увечері щодня.

У млі родилась, сходила луна,
а схід в огні то плакав, то багрився,

Блакитний червень обрій підійняв
і широчини розгорнув барвисті, –
в душі дзвенить весняна ще луна
із далів променистих.

Ходім у поле — вже цвітуть жита —
не затоптати те, що

Г. Р.

I
Ти лишилась для мене одною
і зо мною підеш ти в дорозі.
Поки житиму – все із весною
стану серцем на твоїм порозі.
Там, де стежки розбіглись полеві

Скільки літ проминуло, мій брате,
що не радість несли, а журбу.
Від дитинства багато я стратив
і багато в дорозі забув.
А прийде лишень рідний Великдень
в цвіті вишень, в

За горою зима. Зашуміли таємно
ті соснові ліси на узгір’ї стімкім,
де, було, по ночах ми ходили даремно
і за зіллям шукали своїм.

За горою зима. Там сніги вже біліють,
і

Дуже давно, далечінь невідома,
іскру ти кинула юним серцям,
що хоч назавжди виходили з дому,
волю давали пісням.
Дуже давно тебе знали герої, —
не залякала загравами їх,

Дорога рідна земле, рівнино,
буйні пашнями й цвітом горби
і ліси, що заораним клином
увійшли у простір голубий.
Дорогі злотні ниви із житом
і біляві між ними стежки,
на

Я пристав до борців, що борнею
несуть славу державі і ріст,
що у похід — за ростом для неї —
конквістадорів взяли девіз.

Я пристав до борців, що не знають
вороття у минуле,

Я від тебе багато чекаю,
двадцять друга ось весно моя,
ти в душі моїй панною граєш,
ти в пісень моїх вникла слова.
Я лишуся надалі поетом,
принесеш ти найкраще мені,

Я із долею не примирився,
не журись, моє серце, а грай,
грай про весни та бурі й залийся
молодими піснями украй.
Бачиш — хвилі б’ють море буремним,
знаєш — тяжко минали роки,

Ударили могутньо в рідні дзвони
і залила простори вільна гра:
до Вільної Землі клякніте лона,
бо вже прийшла пора.

Клякнувши, принесіть хвалу Творцеві,
що дітям гір в час

Поезіє бурливого життя!
Коли минали сліз роки й благання
в моїх настроях і душі бажаннях
воскресла ти, як мрія молода,
що зваблює до проблесків світання.

Так покохав я

Іти свобідно по бажанню серця
веселим до завершень діл вперед,
любити радість і суворість герців,
та жить душею, як поет.

Не забувати на криваві проби,
що поривають месників

Збірка “Голос Срібної Землі”.

Для тебе, о Країно Срібна,
галузко славної землі,
для вас, верхи Карпат безхлібні,
приношую слова ці прібні:
невинні і не

Як грім з ясного неба злинув грізно
на нас слів присуду страшний приказ:
збиратися, щоб не було запізно,
щоб злобою не посміявся час.

Збиратись, відступати з рідних

Пророками в днях непогод і злости
З’являємося — лицарі нові
з гарячим запалом Ідеї й помсти,
що манять душі в вир життя живі.

Нам сили родяться святого Чину
і ясний клич: