Вірші класиків - українська та світова поезія

Я чую відгомін розмов.
Щось м’язи запалом набрякли:
хай закипить на світлий заклик
блаженна кров.

Не спроневірять запальні
юнацькії звитяжні сили
і ноги, що пролинуть

Тобі нова, Соборна Україно,
Твоїй землі, за котру в крові літ
сини найкращі падали в руїні, —
накреслюю привіт.

І віддаюся цим гарячим будням,
що нам віщують вільнеє життя,

У тих роках, що божевіллям
зістали в пам’яті людей, —
де шум степового дозвілля,
бурливий Дніпр, ясне Поділля, —
там жив Творець нових Ідей.

Син українського

В душі солодкі муки втоми
з минулости, з безжурних літ,
а в серці народився спомин
про гарні дні, нежданий гомін —
юнацтва міт.

Пригадую, як скарб я втратив
колись, як

Пісні полеві: вицвілі, рясні,
відрадо днів розсміяно-бурхливих;
несу поему рідної землі
і бачу — будуть жнива.

Ой будуть душі і серця щасливі,
бо щастя наше в травах і

Передо мною манастир:
минулих світлостей скарбниця:
старі пергаміни, листи,
забуті таємниці…

Довкола в дзеркалі води
до мурів шлях, як тінь галузки,
і сонця промінь

Юнацькі дні летять в розгоні,
де загоріла їм мета,
хоч у дорозі перепони,
а ще й дорога молода…

Розпалюються в дужім леті,
п’ючи принаду далечин;
поля розкішні —

Після колиски в душу напливають,
пестять дитину в молодих літах,
а виросте — як повінь прибувають,
тоді з них ясна родиться мета.

І нині коримось тим заповітам,
що наливались

В дитинстві вже родилась в уяві,
чаруючи від темного вікна
туди, де в млі сховавшися, ляка Вій
і плаче в гнеті правда не одна.

І я не бачив, як цвіла весна,
згодившися на

Журлива осінь і журливий вітер,
сковзає день за обрій — в далечінь…
Надходить ніч… Готуються і світять
ті, що підуть у морок ночі, тінь…

Сини землі, що довгий час мовчали

Незмірної поваги глибочінь
і світло давнини, кров і відвагу
і до змагань майбутніх дику спрагу,
що витворила пориви стремлінь

сьогодні відчуваю в слові я
цім, що моя істота

Прозорий день, барвиста голубінь,
далекий ліс — далекі чорні очі…
застиг в гальопі білогривий кінь…
…ось вершник стяг стремена і… зіскочив.

На роздоріжжі став. Героєм

Земляче рідний Срібної Землі,
прийшла пора бурхлива і жорстока,
то ж будь собою, все роби, якслід,
змагайсь до прав своїх, до вільних кроків.

Вже досить був нікчемним ти

До гір! як солодко дзвенить у тиші
для сильних пробоївців, що шляхом
присвяти рідній справі линуть вище,
хоч зла хуртовина в дорозі свище
і ніч — сліпучим полотном.

До гір!

Пророками в днях непогод і злости
З’являємося — лицарі нові
з гарячим запалом Ідеї й помсти,
що манять душі в вир життя живі.

Нам сили родяться святого Чину
і ясний клич:

Як грім з ясного неба злинув грізно
на нас слів присуду страшний приказ:
збиратися, щоб не було запізно,
щоб злобою не посміявся час.

Збиратись, відступати з рідних

Збірка “Голос Срібної Землі”.

Для тебе, о Країно Срібна,
галузко славної землі,
для вас, верхи Карпат безхлібні,
приношую слова ці прібні:
невинні і не

Іти свобідно по бажанню серця
веселим до завершень діл вперед,
любити радість і суворість герців,
та жить душею, як поет.

Не забувати на криваві проби,
що поривають месників

Поезіє бурливого життя!
Коли минали сліз роки й благання
в моїх настроях і душі бажаннях
воскресла ти, як мрія молода,
що зваблює до проблесків світання.

Так покохав я

Ударили могутньо в рідні дзвони
і залила простори вільна гра:
до Вільної Землі клякніте лона,
бо вже прийшла пора.

Клякнувши, принесіть хвалу Творцеві,
що дітям гір в час