Вірші класиків - українська та світова поезія

Учора я дививсь, як хлопці
Гуляли на толоці:
Здається, крам там продавав один,
Другі в опуки тощо грали,
То в дучку булку заганяли,
А далі здумали скакати через тин.

Ось Сонечко зійшло, і світить нам, і гріє,
І божий мир, як маківка, цвіте;
На небі чистому ген Хмара бовваніє.
Та Хмара надулась і річ таку гуде:
“Що вже мені се Сонце надоїло!

“Хто не вгадає? я?
Оце городять небилицю!
Щоб не пізнав я Солов’я,
Щоб не пізнав сю гарну птицю;
Як тілько оком наведу,
То і вгадаю, де співака”,-
Так дядькові казав

Із Вітром Сонечко розгуторило мову
Про силу, бачите, хто з них моцніший був.
Звичайно за словцем балакали по слову,
А далі Вітер так на заклад навернув:
“Чи бачиш, їде ген собі

Охріме, дядечку! будь ласкав, схаменись:
Ти чоловік і з хлібом, і з волами,
І грошики у тебе завелись —
Який тебе лихий ізніс
І побратав з панами?
Покинь їх, хай їм цур! і з

Я бачив, як пшеницю мили:
То щонайкращеє зерно
У воду тільки плись, якраз пішло на дно,
Полова ж, навісна, пливе собі по хвилі.

Привів мене господь побачить і панів:
Мов

Хто знає Оржицю? а нуте, обзивайтесь!
Усі мовчать. Гай-гай, які шолопаї!
Вона в Сулу тече у нашій стороні.
(Ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь.)
На річці тій жили батьки

Заквітчалася дівчина; стала край вікна.
Дав бог празник. Людям празник,
а вона одна із маленьким братом Йвасем, прибрана,
в квітках, Дивиться, моя небога, на широкий шлях.
Батько

Ось чутка степом полетіла
(На що то гріх не підведе),
Що у степу якась Могила
Дитину швидко приведе.
Про диво сеє як почули,
То люди зараз в степ майнули,
Старий і молодий

“Я знаю, Марусе, дівочу натуру!
— Так мати старая казала дочці,
— І я дівовала, була молодою
(Тоді парубки все були молодці!)
— На грищі співала, на досвітках пряла,
На улиці

На річечці якійсь маленькій
Стояв собі млинок, і в нім Мірошник жив.
Хоч невеличкий млин, да, знаєш, чепурненький;
Раз по раз, день у день крутивсь і гуркотів
І хліба вистачав

Хто дівчину любить, той любить і ліс.
У лісі так темно, так тихо!
І я його дуже любив то колись,
Та вже мінувало те лихо!..

Дівчата у лісі зовсім не такі,
Як часом бувають у

У лузі Маківка весною зацвіла,
Проміж других квіток як жаром червоніла
До єї раз у раз літа бджола,
Бабок, метеликів над нею грає сила.
Пройшов день, два, і з неї цвіт опав,
І

На ставі пишно Лебедь плив,
А Гуси сірії край його поринали.
“Хіба оцей біляк вас з глузду звів? —
Один Гусак загомонів, –
Чого ви, братця, так баньки повитріщали?
Ми

Учора мій сусід купив собі Коня
Із табуна, татарського, презлого,
Такого жвавого, такого вже баского!
Дивлюсь: сусід і вся його сім’я
Уздечки не напнуть на його.
Сусід сусідів

(Подражательный перевод из Делиля)

Ты видишь ли сего несчастнейшего в мире,
Которому тиран Сицилии на пире
Пред чашею златой с пенящимся вином
С улыбкой руку жмет за

К тебе возведох очи мои, живущему на небеси и проч.

До тебе, господи, що там живеш на небі,
Звертаю очі я в пригоді і в потребі.
Як наймит з панських рук рятунку й ласки жде,

(Казка)
На землю злізла ніч… Нігде ані шиширхне;
Хіба то декуди скрізь сон що-небудь пирхне,
Хоч в око стрель тобі, так темно надворі.
Уклався місяць спать, нема ані зорі,

(Вольный перевод из Ж.-В. Руссо)

Да звуки струн моих всю тварь возбудят бренну,
И глас мой да пройдет от края в край вселенну!
Владыки царств земных! Забудьте ваш престол.

Изми мя, господи, от человека лукава; от мужа неправедна избави мя.

О, вирви, господи, мене з рук чоловіка,
Що шарпає мене, мов горлицю шульпіка!
І од лукавого мене ти слобони,