Вірші класиків - українська та світова поезія

Ой кобзо голосна! Мовчи, не вигравай!
Не воруши в душі моїй одрадні ті хвилини,
Як нас колись думки заносили в той любий край,
Звідки, здавалося нам, воля шле поклони…

То сон

Як на ріках Вавілонських
В ту давню годину
Зібралися невільники
Плакать по родині, –
Так ми тепер зібралися
Між німії стіни
Поминати бездольного
Сина України,
Що

Різдвяна віршівка

Присвячується панам гласним “Полтавского губернского земского собрания XXXI оч[ередного] созыва”

– Здоров був, куме! Звідкіля
Господь несе тебе

Привіт нашому славному Боянові Миколі Віталійовичу Лисенкові

У достославний день 10 березня 1892 року від щирого серця полтавців

На широких степах, по зелених гаях,

Дзвінкий твій голос, мов струна,
До мого серденька доходе.
В душі самотній підійма
Мої забуті давні годи.

Тоді, як серцем молодим
Я слухав тута інші речі
Про щастя

Щирому ратаєві непочатих перелогів рідного поля В. І. В[асиленко]ві

Не літа нам старі страшні,
Як те, що старі сі літа:
Пригоди всякі навісні,
Життя без ясного

Пригорнусь до лона твого, голубко,
Чи не вчую там правди святої?
Бо кругом, моє серце, тільки й чутки
Про забави тії долі лихої.

Остогидло мені волочити по світу
Самотою

Я знову повертаюсь до тебе, моя ти утіхо єдина,
До твого пророчого слова і рідної красної мови.
Багато дала ти мені підпомоги на сьому широкому світі –
В моїм непривітнім житті ти

Безтурботність і світлий спокій…
Сонний день всі думки придушив,
Не шумлять дерева високі,
Теплий мох підбирає кроки,
І крім нас — ні душі.

Мрії, спогади — все згоріло…

День прозорий мерехтить, мов пломінь,
І душа моя горить сьогодні.
Хочу жити, аж життя не зломить,
Рватись вгору чи летіть в безодню.

Хоч людей довкола так багато,
Та ніхто з

“Не треба слів. Хай буде тільки діло.
Його роби — спокійний і суворий,
Душі не плутай у горіння тіла,
Сховай свій біль. Стримай раптовий порив”.

Але для мене — у святім

Ніч була розбурхана та тьмяна,
Вітер грав і рвав пом’яті струни,
Я пила самітньо аж до рана
Темну розпач — найгіркіший трунок.

А під ранок, зором помертвілим
Розгорнувши

Двадцяти двох гласних полтавської городської думи, що подали свої голоси за поставленням його пам’ятника на Протопопівській вулиці, жалібна супліка

Якби ти, славний наш Іване,

На жалібну супліку гласних полтавської городської думи

Спасибі вам, голубчики мої,
Що ви гонобите кістки мої старі
Спокійно дотлівать в холодній домовині,
Вони в мене й

Привіт М. Драгоманову на ювілей його 30-літньої праці

Була доба, лишали ясні мрії,
Займався світ, будив думки людей;
Чинилися славетнії події
Під надихом визвольничих

Ні, друже, не муза та голубоока
Мій сон доглядала вночі,
Про яку співає твоя ясноока,
Собі допомоги ждучи;

Не та вередлива та пишна панянка,
Що в краї чужому зросла;
Що

Через те не люблю парубків.
Парубки не уміють любить,
Не уміють мене цілувать,
І, цілуючи, душу відкрить.

Через те не люблю паничів.
Паничі не до мислі мені:
У їх серця,

Через річки й ліси, легка думко, неси
Мій привіт до братів на чужину,
Що у темних борах, у медвежих норах
В цю лиху, безпросвітну годину
Вони мусять конать – за те, що вшанувать

Коли над нашим рідним краєм
Важкії хмари облягли
Й відомим тільки їм звичаєм
Наш дух гнітили до землі,
Не даючи у небо ходу, –
Тоді на кін ступила ти.
І в невідомій тобі