Були вони друзі від юних днів,
Та дружбу зміїний язик отруїв,
І вірність на небі лиш можна зустріти,
І юність — марнота, й життя — лиш тягар,
І кривду від тих, кого любиш, терпіти
1
О сестро, люба сестро! Між словами
Мені над це, єдине, не знайти.
Коли моря і гори поміж нами,
Будь, як колись, до мене ніжна ти, —
Страждаючи безмірно, до нестями,
Я
Ассірієць упав, наче вовк до кошар,
Пломенів на полках злота й пурпуру жар.
Списів сяйво було, наче зорі рясні,
Що на водах тремтять в Галілеї ясній.
Ніби листя в гаю, коли літо
...Букет нарвавши на лужку густім,
Приніс його в задумі я у дім.
Але схилились до землі квітки,
Від теплих рук зів’яли пелюстки.
Його у глек поставив я тоді,—
Й квітки, мов чудо,
Миродайний
Так діждав на правило твоє:
усеприявність божа в світі є.
Мені премудрість ти даруєш знов,
та наймиліша є твоя
Поет
Сонце сіло ген за гори,
але захід жаром грає.
Мов, чи довго наді мною
ярий полиск протриває?
Миродайний
Хочеш, пане, я надворі
...Хто пізно так мчить у час нічний?
То їде батько, з ним син малий.
Чогось боїться і мерзне син —
Малого тулить і гріє він.
— Чому тремтиш ти, мій сину, щомить?
— Король
Сміється природа радо мені,
Як сяє сонце по зимнім сні!
Барвисті квіти по всіх лугах,
Пташині хори по всіх гаях,
І в кожнім серці радість, весна:
О земле, сонце, любов
Фіялка у степу росла
і непомітна, і мала,
але собою славна.
Аж тут дівчатко молоде
услід за чередою йде.
Сюди, сюди
веселий лине спів.
Фіялка думає: біда!
Була б
Я бачив, як ти плачеш! Твоя сльоза, моя
у твоїй блакитній зіниці вона неспокійно блищала,
як біла крапля роси
на ніжному стеблі фіалки.
Я бачив, як ти сміявся! І родючий
...Зайнявся ранок; кроками своїми
Від мене сон легкий він відігнав.
І вийшов я, і тропами гірськими,
Веселий, в далечінь попрямував,
І кожен квіт, поміж травою зримий,
Мені
На гірських вершинах
Спить сніг.
Вітерець в долинах
Затих.
Тиша без краю, безмеж.
Змовкнув пташиний галас.
Почекай — зараз
Ти заснеш теж.
Перекладач: Марія
...Коли споконвічний
Святий Отець
В спокої руки
З розкочених хмар
Благословенство перунів
Сіє на землю, –
Я цілую останній
Край одіння його
I трепет дитинний
Чую в
Колись я в себе гостя мав,
його я радо призволяв,
бо до обіду саме всівся.
Той гість нажерся і напився.
І знову п’є, і знову їсть.
І що ж? Бере встає той гість —
і до
Як дешево хлопці за морем собі
Кров’ю добилися волі і права, —
Так ми не дамось ганьбі:
Воля чи смерть в боротьбі!
Геть королів! Тільки Луддові слава!
Коли натчемо полотна
...Сини Еллади, час!
Вставайте, рвіть кайдани.
Зве давня слава нас
І предки, гідні шани!
Хор:
Священну знявши зброю,
Вперед, сини, до бою,
За нами хай рікою
Якщо Леандр і справді вплав
(Цей міф затямили дівчата)
Твій, Геллеспонте, вир долав,
Аби кохану зустрічати;
Якщо вночі зимою плив
Він морем до своєї Геро, —
Хай вал
(Уривок з поеми)
Прощай, прощай! Вже берег зник,
Лиш мріє далина.
I свист вітрів, і меви крик
Над відхланню луна.
Сідає сонце. Ми в той край
Мчимо серед стихій.
Все, що мужньо я зажив,
всяк би став мене любити,
щоб я вільно міг творити.
Слава, що ти заслужив.
Переклад Василя Стуса
О гетьте, гетьте, звуки жалю!
…Колись був любий цей мотив,—
Тікаю нині якнайдалі,
Щоб він минулим не гнітив.
Не згадуй, арфо, днів тих гожих,—
Усе розтануло, як дим…
Без
Сторінка 9 із 446
Чудовий! Коли поруч.....