Іван Драч

Поруч з темінню став на порозі —
І світла пучок веде мене в хату,
Наозирці торкаючись брів мого серця
Кострубатими гасовими спалахами.
Заходжу до нього, сідаю за чорний стіл

В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу,
і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у

Ці слова — про набиті трамваї
У вечірні просинені сутінки,
Про зволожене танучим снігом
Вітряне різкувате повітря,
І про слюсаря з смуглим обличчям,
Поцяткованим ластовинням,

Час, Господи, на самоту й покору.

Євген Маланюк

Я пам’ятаю Бажана старого,
Він все частіше згадував про Бога
І все казав, доплентуючись вгору:
“Час, Господи, на

Б’ють кропом у ніздрі осінні базари,
І яблука тяжко на зиму пашать.
Дні мчать у непам’ять, як темні хозари,
Принишклим морозом цвіте сіножать.

Блакитний мороз стане сивим

Десь батожать зорям пальці білі,
Чашник в чару совість налива,
Десь регоче ридма на весіллі
П’яна перелесниця вдова.
Так дошкульно, вигідно регоче,
Рвуть долівку хижі

Прекрасне місто і нещасне:
Кам’янець — у серпні камінець…
Чи живло ти духу незагасне,
А чи духу нашого кінець?

Бавлю серцем всі твої твердині.
Впізнаю тебе й не

Варіація на тему “Скорбота” (1940)

Був собі тато, була собі мама,
було собі я.
Тато сиділи собі на ослоні.
Тато робили мені вітряка,
А мама кашу мені варила,
А

Орлині очі — для дня,
Совині очі — для ночі,
Може, це справді бридня,
А може, це очі пророчі,

А може, це очі вождя
Такими повинні бути —
Через приціл всіх жадань

Я пам’ятаю їх, барвінків, навесні.
Цвіли вони, синющі, навісні,
Такі блакитні, буйні, небоокі,
Такі безжальні і такі жорстокі.

Цвіли вони на всіх моїх могилах,
На всіх

Десь там, у найвищих глибинах,
Десь там, у найглибших висотах,
Таємниця вродилася, як пелюстина,
Як бджола в золотистих сотах.

Уся — з найтемнішого світла,
Уся — з

Де котиться між голубих лугів
Хмарина ніжна з білими плечима,
Я продаю сонця — оранжеві, тугі,
З тривожними музичними очима.

Ось сонце віри — чисте і просте,
Ось сонце міри

Хижий вихор тне ножами,
Хиже сонце тяжко спить,
Сон виткими віражами
В міражі мої летить.

Мерехтять вони — облесні,
Чесним намірам чужі,
Безсловесні, безтілесні,

Зачучверілий. Запліснявілий.
На хазяйстві одна коза,
І та на нього покрикує,
А худюща — сама сльоза.
Тримає на збитому прикорні
Дідову горду планиду,
Тримає планету на

Я прокинувся на тому світі —
На тому боці океану… Так…
Чикаго, загодований снігами
По зав’язку чи просто лиш по вуха,
Ледь блимав жужмом хмарочосів,
Вони стояли рівно, ряд у

Я наснився собі не птахом —
Цілим птаством собі наснився.

Снилось: ми, птахи, тяжко замкнуті.
Снилось: нам, птахам, треба вилетіти.
Снилось: ми, птахи, це єдине

Вдарили сурми в маєво листя зеленого,
Крила наметів лячно залопотіли,
Зорі летіли в очі молодо і черлено,
І сон оксамитив непрочумане тіло.

Багнетами хряснули карабіни холодні,

Горить свічка біла
Йшов вітер не погасив
Йшов віл не погасив
Йшов кінь з гривою сивою
Йшов танк навшпиньках
Йшов літак з парасолькою неба
Не погасили не погасили
Кожен

Закочувалось за вечірній пруг
Тичинине золотооке сонце…
Він ще не знав про це,
а вже Вона ходила
Навшпиньках по його кімнаті-хаті,
І до книжок принюхувалась ласо,
І вже

Дивовижний народ! Найбільші його вороги
Сконали своєю смертю…
Не кажу вже про Сталіна і про Гітлера.
Лазар Каганович, один з організаторів
Голодомору,
Помер у Москві, граючи у