Грицько Бойко

Дощик,
Дощик! —
Аж залопотіло.
Ліс і поле,
Все навколо
Дощику зраділо.

Дощик,
Дощик! —
По дорозі стука.
Ми краплини,
Мов перлини,
Ловимо у

Струмочок скаче,
Все скік та скік.
Сміється й плаче
Гірський потік.

Потік до річки
Спішить, дивись:
Змією стрічка
Все в’ється вниз.

А річка в море.
І так

Я морозу не боюсь! —
В кожушину одягнусь.
Хай мороз не злиться —
Я у рукавицях.
Хай мороз не коле так —
В мене шапка з кролика

Хай мороз не хвалиться —
Я у теплих

У бруньках весняні клени,
Теплий вітер повіва.
Наче щіточка зелена.
Пробивається трава.

На горбочку перші квіти
Голубенькі-голубі.
І пушок почав біліти
Біля ставу на

Ой на річці вітер
Лід до блиску витер.
Ні сніжинки- Порошинки
Не залишив вітер.

Ой ти, вітер-вітер! —
Як нам не радіти:
Ти хороший,
Ти пригожий,—
Ковзанку нам

Дівчинка Люда
Лижі вдягла.

Лижі великі,
А Люда мала.

Люда на лижах
Стоїть несміливо:

Хилиться вправо,
Хилиться вліво.

Лижі роз’їхались.
Людочка: — Ах!

В дворі, в саду,
Навколо хати
Я по слідах
Шукаю брата.

Вперед, вперед
Іду сміливо —
Спочатку вправо,
Потім вліво…

В дворі, в саду,
Навколо хати —
Ніяк

Підмітає зранку
У дворі Мар’янка,
Чисто підмітає.
Песик вийшов на поріг
І хвостом змітає сніг —
Песик помагає.

Сніг-сніжок!
Сніг-сніжок!
На снігу сліди пташок.
Це горобчики стрибали,
Мабуть, їстоньки шукали
Та поживи, бач, нема
Замела усе зима…
Ой ви, пташки куцохвості.
Наші

Сніжок у полі, у долині,
І на дорозі, й на горі.
На червонястій горобині
Стрічають зиму снігурі.
Останній лист злетів з берізки,
На білу ковдру тихо впав…
Він золотим

Від блискавки й грому
Лисичка тікає.
А грім все гуркоче,
А дощ припускає.
Ніде ні билини —
Поорані ниви.
Куди заховатись
Лисичці від зливи?
Аж дивиться:
ржава

— Де ти, лисонько, була?
— Повертаюся з села.
— Добре гостювалось?
— Без хвоста зосталась.

Сонце вмилося в ріці.
Засіяли промінці.
Все одразу пробудилось.
Ожило, заметушилось.
Лиш в затоці чапля боса,
Довгошия, довгоноса,
Під крилечко дзьоб уткнула —
На одній

Наша Алла,
Наша Алла
Шар великим надувала.
Дула, дула — Передула…

Хлоп! —
Із великого такого
Не лишилося нічого.
Мама засміялась:
Ти перестаралась!

Забруднились поросята,
Почали ми їх купати.
Мили, мили, мили, мили –
Аж вони почервоніли:
Мабуть, соромно зробилось,
Що були так забруднились.

Груш, що висять в холодку
Наче на принаду.
Захотілось Пилипку
З колгоспного саду.

Три години стежив він
З лопухів за дідом,
Доки сторож у курінь
Піде за

У Топтайла й Топталини
Три ведмедики, три сини:
Туп, Туптій і Тупотій.
Туп — ведмедик головатий,
А Туптій — то вайлуватий,
Тупотій же був — крутій.
Топтайлина — їхня

На човні уся сім’я
Тато, я і мама.
За борти держуся я
Обома руками.
Тато вже мотор завів,
За кермо вхопився.
Човен рвучко затремтів —
І мотор спинився.
Тато ремінь

Вниз по сходах- тупу-тупу
ніс Онисько миску супу.
Мама каже: «Не впади,
Обережненько іди».
«Не впаду – гукнув Онисько –
Я ж тримаюся за миску!».

Мне хустинку у руці,
Гірко плаче Віра:
– В мене п’ять було стільців,
А тепер – чотири.
Взявся братик рахувать:
– Один, два, три, чотири… п’ять!
Віро, плакати облиш,
Ти