Довгі

Йдучи в ущерб, ти в синові ростеш,
Що навесні плекав колись при собі.
Він твій вогонь несе в своїй особі,
Його снага стає твоєю теж.
Це мудрості закон, який стоїть
Основою

Але чому, як час почав облогу,
Не йдеш війною на тирана сам?
Мій вірш слабкий, він опору тривкого
Не виставить запеклим ворогам.

Досягши верховин краси і сили,
Лани незаймані

Не вірю дзеркалу, що вже старий я,
Твоєю ж юністю я молодий.
Але як час твоє лице пориє,
Упевнюсь я — кінець приходить мій.
Твоя краса — це шати мого серця,
Що до грудей

На влови час! Ріжки сурмлять;
Псарі сідлають вірні коні
І в сідлах з досвіту сидять;
Хорти стрибають на припоні.
Та от виходить пан у двір,
У боки взявшись, поглядає;
Він

Співцю! Іздавна між собою
Не ладять наші племена:
То наша стогне сторона,
То гине ваша під грозою.

І ви, бува, бенкетували
Кремля ганьбу й ясир,
І ми об брили павших

КАПІТАНСЬКА ДОЧКА

1833— 1836

Бережи честь змолоду.

Прислів’я

РОЗДІЛ I

СЕРЖАНТ ГВАРДІЇ

— Був би гвардії він завтра ж капітан.

— То непотрібна річ; хай в

Улюбленцям долі не заздрю я
На їхнє життя — готовий
Позаздрити на їхню смерть,
Кінець легкий і раптовий.

Вони у шатах, у вінках,
З усмішкою ясною
Сидять на учті життя —

На базарі в день торговий
Отакі велись розмови:

— Чом ти в’ялий та прим’ятий,
Любий брате мій Салате?
— То не диво, мила Моркво:
Я вже тут лежу з вівторка!

— Я також! —

Була робота у вола:
До школи одвезти стола.
А віл сказав ослу:— Бери ж
Та одвези стола скоріш!

Осел сказав: — Чого це я? —
І миттю цапа зупиня:
— Стривай, рогачу! Маєш

З природи примх — обличчя в тебе жінки,
Владарю-владарко жагучих мрій,
Жіночий серця віск і тільки вчинки,
На щастя, зовсім не властиві їй.

Ясні твої нелицемірні вічі,
І

Очей засумованих сльози не точать;
Сидять за верстатом, зубами скрегочуть:
“Німеччині смертний покров ми тчемо,
Трикратне прокляття в нього ввітчемо —
Тчемо ми, тчемо

Переклад українською: Марія Пригара

Мишка ввечері співала:
— Спи, маленький! Замовчи!
Дам тобі шматочок сала,
Недогарочок свічі.
Мишеня пищить спросонку:
— Ти

Переклад українською – Валерія Воробйова

Ведмедикові п’яти років
Давали чемності уроки.

— В гостях cиди тихенько,
Ведмедику маленький,
Не чванься, усміхайся,

В свічадо глянь на свій дозрілий квіт, —
Чи то ж не час тобі нащадка мати?
Сівби уникнувши, обдуриш світ,
Якусь жону позбавиш благодаті.

Котра з дівчат не дасть під твій

Чоловік мав хатку,
Ще й городу латку.
Каже:
— Кепська справа!
Праця нецікава!
Краще все, що маю,
На авто зміняю!
Ось моє вам слово:
Зароблю чудово!

Посадив

Прот з Пилипом добрі друзі
У веселощах і в тузі.
Чи весілля, чи робота —
Вже Пилип гукає Прота.

Він не кине друга зроду
За найбільшу нагороду.
А як трапиться

…Знов відвідав я
Той закуток землі, де я відбув
На вигнанні два роки непримітних.
Вже десять літ пролинуло — й чимало
Змінилося для мене у житті,
І сам, підвладний спільному

Жив собі піп,
Околоту сніп.
Пішов піп по ринку,
Чи не купить яку дешевинку.
Назустріч йому Балда
Іде, навкруги погляда.
“Здоров, попе-борода,
Чого так рано

Погасло стомлене світило;
На море спінене вечірній впав туман.
Шуми, шуми, покірливе вітрило,
Хвилюйся під човном, похмурий океан.
Я бачу берег полуденний,
Землі таврійської

ДУБРОВСЬКИЙ

1832 — 1833

ТОМ ПЕРШИЙ

РОЗДІЛ І

Кілька років тому в одному із своїх маєтків жив старовинний російський пан, Кирило Петрович Троєкуров. Його багатство, знатний