Довгі

На горі пасуться вівці,
скаржиться хтось на сопілці,
і жаліється й ридає,
а сопілка грає-грає,
ой, не грає — проклинає,
плаче, нарікає:

“Будь проклята, полонино,
де я

Бачив я сьогодні
Злидні і біду
І яку — здається —
Більше не знайду.

Це ж селяни в горах,
Це ж робітники,
Бідні лісоруби,
Слуги, візники,
Що без праці

Знов на полонині
сам-один стою,
тут забув я нині
за журбу свою.

Миле привітання
шле для мене ґрунь,
щире цілування
полонин-красунь.

Сяду-відпочину
і води

1.
будувати себе одиноким кретином
на підмурках всеядности

гріх самоти

не возводить а спалює те що нести
не зміє народжена з ласки дитина

я повинен забути сльозу

1.
набридло дертися в пресвітери
бо на пораненій горі
виписують дражливі літери
архістратиги комарі

а інші версії заказані
тому ховайся в рукавах
бо крізь твоє

1.
допоки цих филистимлян
лисиці не усіх спалили
допоки крутиться земля
і меч архангела гаврила
подібен гострому хресту
пора не виходити з дому

тобі печернику

1.
ошалілий комівояжер
на блідій долоні короваю
вибирає з двох великих жертв
ту котра пелюстки обриває

лементом зачаєним — ад’ю! —
по столу почаївської площі
він піде

* * *
(заспів)

яворова річейка
золота кладойка
зійди свароже
ясен стежиною
тай до господойки

калачі медові
терпке вино
куштуй свароже
трути

Поема

Ми цілу ніч садили сад,
який не розцвіте.

Тарас Девдюк

один

на кручу виходили
як листки по одному
і біліли дівчата в

0.
в їдкім повітрі слів відлунює вода
самотній шансоньє порипує в шамоту
відвідайте цей храм тут вичавлять роботу
і бездоганний джез набухне на вівтар

і з випарів лайна до

Поема

1.

причетно рубали ліс
виступали з полону як
пересушені храми а
корчі не сохли росли
далі росли ширше і
ширше і терпіти їх було
важче ніж

чого мені далі чекати жінки і вода
піски і дерева в руці череватого будди
і тихий коханець покірно іде по слідах
цитуючи коло за колом лукаві талмуди

і день вимиває розморені

за димом за струпом невидимі інші стихії
хорує над хором розгорнута кара нудьги
учора сказали вертайте голоблі на київ
сьогодні мовчали у степ розгортайте сніги

і дні непокірні

1.
*
і цей рубець
до серця мурахи
де крихітка теплого меду
в згустку смоли

ти відпустила його у сад
ти знала висохнуть крильця на сонці
ворсинками вкриються

Василеві Герасим’юку

1.
якщо ніхто якщо нікого
якщо нікому доведеш
що вороги пливуть до бога
як поцілунки на манеж
що королям на цілий вечір
розтасувати

здається ми перестаємо слухати
такою безневинною печаль
скрадається вкороченими звуками
в яких живого імені не жаль

код бездоріжжя: ребра і вино
триматися як поручень на

Дівчачий варіянт

Це справді абетка, тільки не для тих малявок, які вчаться читати, а для тих, які вже вчаться у школі й пізнають “ази дружнього спілкування”, себто, приколюються.

Віолетті

Півонії вбігли в садок,
постояли, послухали спів шпаків —
і втекли. А одна затрималась,
дві пелюстки зронила —
та й кинулася наздоганяти

Душанбе
зустріне тебе
розпеченим сонцем кольору глини
руді зябра ураз невимовно поглинуть
твою втому, безсилля, знемогу…
Невідомо – чи й станеш на ноги,
Невідомо – що буде

1
Часу обмаль –
сьогодні не варто
запускати паперових зміїв
ліпше
сховай їх негайно
у велику кишеню дитинства!

Часу обмаль –
сьогодні не треба
прорізати дірки