Довгі

Верховино, світку ти наш!
Гей, як у тебе так мило!
Як ігри вод, плине ту час,
Свобідно, шумно, весело.

З верха наверх, а з бору в бір
З легкою в серці, думкою,
В чересі

1
Галилей море свій хребет згинає,
Там син Маріїн берегом іде,
Рибарів простих к собі прикликає
І сіть небесну в руки подає.
За Первозваним і Петром в покорі
Молодець

1
При тихій розмові
З преділ Вифлеєма
Йшли старці Христові
До Єрусалима.

Надходять до міста
І стрічають мари,
На марах невіста,
Біля ней гробарі.

При марах,

Бажання Русі

Спущено трупа, згашено походні,
Росте могила над дверми безодні,
А на могилі помершого брата
Новий рік тайні відчиняє врата.

Судьба засіла на

В день вінчальний на поклін

В якім то блеску б’є Відень столиця!
Чи огнем бухла Австрія ціла?
Ні, то вінчаєсь чудесна двоїця,
Браковінчаєсь сонце і зоря.

А над

І ви питаєте: чому замовкли ми?
Прощо утихла піснь тепла святої яри?
І ви питаєте!.. Чи не видите ви,
Як коплють сквапно гріб, роздають братам свіщі,
З єреями чужих муз заводять

За тобов ся оглядаю,
О тобі всегда думаю,
І вечером, і раненько
За тобов тужить серденько,
О юносте солоденька!
В тобі краса, в тобі сила,
В тобі життя як миленька
В

Як сонце западе, і вечір замріє,
І птичка вколишесь під тихим листом,
І зірки засвітять, і луна розтліє,
І все до спочинку складеся кругом,
Я, бідна, думаю і нуджу собою.
До

Хто, як Ти, велій, всемогущий Боже!
Ти одним словом воздвиг з пітьми світ,
Твій престол – небо, а земля підноже,
Ти отець всьому, тобі рода ніт.

В твоїй долоні плаває

Добрий день! Щасть ти, боже! Ти плачеш? О диво.
Днесь Новий рік, чи знаєш? На лучах зорі
Плинуть в бряску рожевім хмарки задумчиво,
А в них райська колибель: надія і сни.

А ти

Казка

Над потоком луг,
А на лузі плуг,
А сестриця борона
Обід йому винесла,
І сперлася на чепіги,
Наїжила зуби з пихи,
Задерла ніс до гори
І ну ж ся

Раз ся пчоли вироіли,
Но бідні без матки;
Однак вірно позносили
Добиток і статки,
Що дістали в віні
По своїй родині,
Вся зо всім
В новий дім.

Й зачали

Стоїть дівча в полі,
Стоїть, глядить, плаче,
А летять соколи,
І ворон десь кряче.

А в даль ген дівочі
Видивились очі,
А здаля від моря
Летять птиці горя.

«Гей

Гей, хто на світі кращу долю має,
Як той, що плугом святу землю оре,
Золоте зерно на ній засіває,
З пустарей творит царинноє море?

Гей, хто пожитки чесніше відносить,
Як той,

Уривки з поеми

Хто спорив на труду нивах
В життя свого ранку,
Той розв’язав в світа дивах
Не одну заганку.

Чудно не раз неробові,
Звідки ум, достатки,
Як

Чи ти єще, другинечко моя,
Ведеш к востоку слізную зіницю?
Чи ти єще, болізненная,
Не запалила твоїм снам гробницю?
Єще ли стогн мечтаній блідих
З чорної рветься твого серця

Чи знаєш, брате, де вічні рожі
І безустанний цвіте май?
Де з небес сходять ангели божі
І насаджають земський рай?

Ходи зо мною, глянь: там кімната,
В кімнаті мати

«Ей мати, мати, не пести так сина!
Бідна на світі пещена дитина.
Бо світ не батько, а судьба не ненька,
Не здержить бурі билина м’ягенька», –
Казали люди, говорили

По горах ходила,
Дитятко носила,
Дитятко – ягідку дрібную,
І цвітки збирала,
І в пучки в’язала,
І клала му в ручку малую.

«Цить, ах цить, дитятко!
Поверне наш

Ужас на Русі при зближенії монголов в л[іті] 1224

«Ой зле, сусіде! Горе нам, горе!
Сонце за три дні в кровавім морі
Бродить з полудня, а в дворцу луни
Слідно віддавна