Довгі

Поема

1
У казармі — грип, надворі — стужа.
В шибці блимає якась зоря.
Знов не сплю і думаю про Бужа —
Першого вкраїнського царя.

Іменем отим віддавна марю.

Це ніби сон. Але ж не сон — видіння,
Яке прийшло з людської глибини.
Душі в віках не пізнане бродіння,
Що з дійсності виготовляє сни.
Гніді чи, мо’, червонозолотаві
(Як

…Нашим напівом по церквах і монастирСамовидецьах отправовати приказал і одежу московскую отмінено, але понашому носити позволил…
Літопис Самовидця

1
Гінка, не закощавлена

1
Мені наснилося, що я помер,
Що із драглистих форм мойого тіла
Астральна сутність вийшла —
І тепер
Вона до невідомих сфер летіла.

Ні з чим не порівняти почуття,
Яке

О Господи! Чи думав я колись,
Що із благаннями звернусь до неба:
Мене до прози повернути треба,
Бо нерви вже вугіллям узялись.

Молюся, Боже, на твої дива:
Ти раниш словом і

Чим ширший ніг твоїх рухливий сажень,
Чим важчі справи ляжуть на плече,
Чим більше зустрічей, подій та вражень —
Тим повільніше час земний тече.

Я знаю, друзі: певне, вам

Коли сідаєш в лайнер, щоб навіки
Покинуть рідну землю, —
Отоді
В тобі скипають всі струмки і ріки,
Кров пращурів голосить у воді.

Ти добре знаєш, що тобі не жити
Без цих

Спливе іще одна зима,
А там і смерть не за горою.
Був цілий рід —
І вже нема.
Лишились тільки ми з сестрою.

Іване, де ти є тепер —
Величний, наче бог

Я живу, як в колодязі:
Бачу лиш зорі,
Котрі кличуть мене,
Щоб не спав уночі.
Зодягаюсь хапливо.
Ще темно надворі.
Крадусь так,
Щоб не вгледіли наглядачі.

І в

Пастух, що ніс провізію поживну,
В святу неділю зібрану в домах,
Знайшов у приміському лісі гривну,
Яку носив на грудях Мономах.

Все вивчили історики. Ішлося
Про талісман,

Чоловіки у зеківських бушлатах
В вечірнє небо дивляться гуртом:
Під місяцем, посеред хмар кошлатих,
Кільце з’явилось.
Корабель–фантом.

Брати по розуму. Літаюча

Наснилося, немовби я віршую
Там, де людська ще не була нога;
І ніби я тепер товаришую
З самим люцифером —
Він мій слуга.

На Місяці стою чи то на хмарі,
А на ногах моїх

З тобою разом народилось Слово,
Якому слід звучати на вітрах
І проростати правдою в дворах,
Та ти побачив: люди, наче сови,
Мовчать —
Бо ними володіє страх.

Принишклі,

На Україні град — так радіо сказало.
Я ж те на свій копил зобразити берусь:
Націлившись на Буг, сичить вогняне жало —
Горинич–Змій летить на Україну–Русь.

Мов дзвін, озвався

Знов тюремна параша. Не ліпша й не гірша,
Ніж усюди, де випало бути мені.
В дверях клацає вічко…
Пишу цього вірша,
Примостивши папір на тюремній стіні.

Я вже звик. Я умію

Дитяча уява не знає спочинку:
Щоб вивчити духів (чи добрий, чи злий),
На шию повісивши лампу–бензинку,
В покинуту шахту я лазив, малий.

За мною рушала вихраста ватага

Пригадалось мені: горілиць між трави
Я лежав і вдивлявся у хмари імлисті.
Раптом західний промінь торкнувсь голови
Загойдалося сонце в дубовому листі.

Промінь висвітив озеро, де

Караюся змалку: чому я такий?
Навчитися б те говорити, що треба,
Заради домівки, де хлібець легкий,
Де падає манна з ласкавого неба.

Мій спокій беріг би червоний квиток,
До

Коли понад вишками грім прогримить,
А з лісу запахне неприбране сіно —
Я Бога благаю: дозволь хоч на мить
Побачити рідну Вкраїну.

Дітей, що уранці до школи біжать;
Зерно, що

Де реальність, де сон —
Чи збагну до пуття?
Сірий морок
Минуле сповив пеленою —
Мов не я, а хтось інший
Прожив те життя.
Шість десятків, які
Називаються