Довгі

(Moment muzical)

В шатах ночі тіні білі
Освіт зоряний наділи,
Мріють, мліють на прогалах,
На високих п’єдесталах.
Тут, і там, і скрізь навколо
Сяють перса,

* Покаянія отверзи – Покаяння відкрий (старосл.)

I
Сумний, поважний дзвін
І свічі восковії,
На шатах золотих – таємно-тихий світ;

Поклони до землі
І словеса святії,

Ще скарб віків не весь прожито,
Ще видно кін колишніх дій,
І тавро днів твоїх не змито
В останках «каменю і мрій».
Хай на нових твоїх оселях
Краса – без рідної канви,
Хай

(Сюжет симфонії)

З пітьми віків зринає час:
Завіса вперше піднялась.
І, повний весь пустих арен,
Стоїть здивований терен.

Гримить між гір могутній спад,
І в

Тепло останнє віддає земля
Моїм рукам –
Я розминаю грудку,
Вдихаючи найтонший запах
смутку
І стриманої радості.
Здаля,
Понад обніжком, стежка
до стіжка
Побігла

Що значить – бути молодим,
Коли дається все задаром,
Коли над вранішнім Айдаром
Парує в прохолоді дим,
І пахне риб’яча луска,
Й бліді вилузкуються зорі,
І кожен звук в

Дід був до діла вдатний:
Цілісіньку божу днину
Старанно, ніби дятел,
Обстукував деревину,
Цілісіньку божу днину
Обстукував деревину.

Стуки ті, перестуки
Снились мені

Ні я, ні батьки мої тут не бували.
А все мені рідне, клянусь…
З давньої пісні Янки Купали
Знаємо ми Білорусь.

Знаєм озер її синії очі,
Знаємо вьоски її і міста,
Знаємо

1
Привіт, мій околишній боре,
Привіт, озер пахучі води,
Знов виходить Ліда Горе
На скрипучі древні сходи.
Перед нею три берези,
І затьмарене сузір’я,
І ще дідом

Доволі епіграм,
Бурлесків
І пародій –
Пора вже й возлюбить,
Як я люблю собак…

Складаю оду кращій у природі
Породі найвірніших посіпак.
Служіть – хай з вами

Шлях вузький –
По межі крайнеба –
І мета неблизька
Й хода
Нетверда на слизькім…
Рида,
Набридає бандура:
Тре-ба!
Треба йти – підганя ганеба
І біда вже увіч

Куди ж тепер податися мені,
Колишньому, даруйте, селянину
Колгоспному?

Я, був, розправив спину
Господарем у вільній стороні
І синьо-жовтий прапор привітав,
І поклонився

Що ся степом за димове густо закурили?
Чи то мрачка осідає, стеляться тумани? —
Не мрачка то осідає, не туман лягає,
Гей, то ляхів сорок тисяч в поход виступає.
А в неділю на

(Строєм народної пісні)

Ой у чистім полі да близько дороги,
Там стоїть наметець великий, шовковий,
А у тім наметці стоїть стіл тисовий
Да гетьман Хмельницький сидить

Не згасайте, ясні зори,
Не вій, вітре, зниз Дністра,
Не темнійте, красні звори,
Днесь, Галиче, честь твоя!
Бо хто русин — підлітайте
Соколами на врага!
Жваво в танець,

Вочевидь не осягнутий простір,
призупинений склом у вікні,
кличе хлопчика хворого в гості
на химерні бурлески нічні.

Хлопчик спить, але місяць крізь шибку
дзеленчить голоском

“… тільки видно хрести;
Туди мені любо-мило оченьками звести”.

Оп’ять спориш став вигон укривати,
Оп’ять діждались весняних святок;
Оп’ять ідуть заквічені дівчата
Тулятись в

А. Л. Метлинскому

Біля церківки старенької
Зеленіють дві тополоньки;
У тіні їх у густенької
Невисокая могилочка.

Купка чорная рябіється

А. А. Леонову

Віє передзимній
Вітрець студененький;
По степах осіннє
В’ється павутиння.
Що ж то між травою,
В’ялою, сухою,
Кульбаба жовтіє?
Чи б то

Є в нас плесо; осокою
Поросло кругом;
Посередині плавочки
Плавають рядком.

І ростуть над плесом вільхи
І гнучка тала,
І у вільхах заховалась
Хаточка