Довгі

1] Неначе два бики в ярмі одному,
2] З обтяженою тінню ми були,
3] І вчитель мій не бачив зла у тому.

4] Коли ж гукнув: “Тепер вперед пішли,
5] Бо тут потрібно, щоб весло й

1] Любов до рідного звеліла краю
2] Весь лист обірваний зібрать як слід
3] І повернуть безсилому з одчаю.

4] Дійшли до місця ми, де перехід
5] Був з другої у третю смугу й лютий

1] По цих словах твій Карл, Клеменцо гарна,
2] Повідав, скільки зла його сім’ї
3] Наробить люта ворожнеча марна,

4] Й сказав: “Мовчи, хай літ спливуть рої”.
5] Тож мовить мушу

1] Нехай уявить, хто охоту має
2] Дізнатись, що я зрів (і хай він те
3] Як в камені карбоване, тримає),

4] П’ятнадцять зір, що сяйво золоте
5] Із неба нам на землю ллють у

1] Ми пругом вужчим перейшли й тіснішим,
2] Який складався з диких валунів,
3] Спинившись над проваллям ще жахнішим.

4] Від смороду, який весь час валив
5] З безодні чорної

1] Торкнуло сонце обрій знизу в місці,
2] Меридіан якого перетне
3] Сіонську гору у найвищій рисці.

4] І ніч, яка свій віз весь час жене,
5] Спливла із Гангу, терези тримавши,

1] Ні мові нашій рух не був на шкоду,
2] Ні руху мова, — ми тепер неслись,
3] Немов судно в сприятливу погоду.

4] Мерці, що двічі трупами здались,
5] В дірки очей світили подив

1] Самотнім, мовчки йти нам без супутніх,
2] Один за одним надійшла пора,
3] Як в міноритів прийнято покутніх.

4] Мені згадалась байка прастара,
5] Подібна тим подіям

1] Той колір, що я вкрився ним од страху,
2] Коли побачив, як верта вожай,
3] Відбивсь йому в лиці відтінком жаху.

4] Спинивсь поет, запавши у відчай,
5] І став вдивлятись

1] В очах моїх міцна така напруга
2] Була з десятирічної жаги,
3] Що проти неї никла всяка друга.

4] Ховавсь уважний зір за мур благий —
5] Його в мережі так тримав пестливо

Колись таки житимуть люди щасливо,
Забудуть про сльози й плачі.
І дуже можливо,
Що діти, малі читачі,
У книжці старій випадково
Натраплять забуте слово
Й спитають

Подувай, вітрику,
Подувай легонько,
Най моя миленька
Спочине тихонько,
Двигнися печально
В глубокій жалобі,
Не дерзай віяти
На єй чорнім гробі;
Опасно* прилети,

1] І тут зійшов до другого я кола,
2] За перше меншого, та від розпук
3] Кричали душі голосніш довкола.

4] Й страхітного Міноса вчув я гук;
5] Який при вході судить справедливо,

1] Коли з душевних сил котрась, буває,
2] Чи в радощі чи в смуток порина
3] І тільки цим уся душа палає, —

4] То іншим не спалахує вона
5] (Не можна, отже, вигадки пробачить,

1] Мій раптом перервався сон глибокий,
2] Бо грім оглушливий я враз почув
3] І встав, немов ударений під боки,

4] І все спочилим оком озирнув,
5] На ноги звівшись, подививсь

1] Була година, що наводить тугу
2] На моряків, м’якшить-бо серце їм
3] За вигуком “бувай!” смутному другу,

4] Коли новий любові пілігрим
5] Десь чує, як оплакують каплиці

1] “Трядут хоругви к нам владики Ada”
2] Все ближче; подивись лишень на знак, —
3] Сказав учитель, — де його громада”.

4] І як, коли б у хмарах день побляк
5] Чи відійшов би з

1] О волхве Сімоне, о жадні учні,
2] Господнє сотворіння пресвяте,
3] З добром заручене, ви, зла підручні.

4] За злото й срібло всім продаєте.
5] Вже треба, щоб про вас сурма

1] Не перебравсь центавр ще через річку,
2] Як ми потрапили у ліс такий,
3] Що годі в нім шукати стежки стрічку.

4] Не свіжість крон — сухих прутів пучки,
5] Не рівне віття —

1] За вожаєм пішов, не поспішавши,
2] Й смиренно не підводив голови,
3] Коли, на мене пальцем показавши,

4] З юрби позаду хтось гукнув: “Диви,
5] Крізь другого не йде проміння з