Довгі

1] Ні мові нашій рух не був на шкоду,
2] Ні руху мова, — ми тепер неслись,
3] Немов судно в сприятливу погоду.

4] Мерці, що двічі трупами здались,
5] В дірки очей світили подив

1] По березі пішли ми кам’яному,
2] Й туман густий на річку всюди ліг,
3] І від огню вода ховалась в ньому.

4] Як межи Бруджею й Гвідзантом ріг
5] Фламандці обвели високим

Напевно, хтось вночі повісивсь
I розв’язав лиху негоду.
Дме вітер, тарілки танцюють
На тій цирульні біля входу.
Де щастя в цей недобрий час?
Там, де немає з вами

«О дівушко, знай бога,
Не будь ко мні так строга.
Я тя люблю, люб меня,
Я уж твій, ти будь моя».
Дівушка на то глуха,
Схохоталась: «Ха-ха-ха!»

Я к дівушці

1] Великий натовп цей і ці терзання
2] До того обпоїли зір мені,
3] Що підступали із грудей ридання.

4] Віргілій же: “Що бачив ти на дні?
5] Чому ти роздивлятися готовий
6]

1] Була година, що наводить тугу
2] На моряків, м’якшить-бо серце їм
3] За вигуком “бувай!” смутному другу,

4] Коли новий любові пілігрим
5] Десь чує, як оплакують каплиці

1] На півшляху свого земного світу
2] Я трапив у похмурий ліс густий,
3] Бо стежку втратив, млою оповиту.

4] О, де візьму снаги розповісти
5] Про ліс листатий цей, суворий,

1] Великий вчений закінчив промову
2] І пильно в очі зазирнув мені,
3] Питаючись, чи маю сумнів знову.

4] Мене пекли цікавості вогні,
5] Та я мовчав, а у собі карався:
6]

Ох же і рух на космічній станції!
І на далекі, й на ближні дистанції
Звідси ведуть міжпланетні пілоти
То зореходи,
То космольоти —
Гарні машини, статурні.

По радіофону

1] “Цей гострохвостий звір, що з нами поряд,
2] Руйнує мур в фортеці кам’яній,
3] По цілім світі йде від нього сморід!” —

4] Таке промовив вождь учений мій
5] І знак подав, що

Помни, помни, любезний друг,
Що ти мені говорив,
Коль жаром твій горящий дух
Моє серце отворив;
Когда невинна наша жизнь
Одна радість, одна болізнь
Била, і взаїмна

1] “Крізь мене йдуть до міста мук найтяжчих,
2] Крізь мене йдуть до мучень і заков,
3] Крізь мене йдуть між поколінь пропащих.

4] Суд правий вів творця моїх будов:
5] Звели мене

В ніжних дворах я довго жив,
Гіркую сладость вкусив,
Властям все підданий служив,
Злоє добро іскусив;

Много раз високо сидів,
Много раз бил потуплен,
Много мудрих,

1] Той колір, що я вкрився ним од страху,
2] Коли побачив, як верта вожай,
3] Відбивсь йому в лиці відтінком жаху.

4] Спинивсь поет, запавши у відчай,
5] І став вдивлятись

1] Як вийшли ми із вожаєм над доли,
2] Долинув раптом водоспаду гук,
3] Немов над квітами дзижчали бджоли.

4] Коли три тіні вибігли з-над лук
5] Від хмари тіней, що їх дощ

1] “Наш Отче, ти, який живеш на небі
2] Не через те, що замкнений у нім,
3] А люблячи істот, близьких до Тебе!

4] Іменню й силі будуть хай Твоїм
5] Од всіх створінь хвала і

1] Пори тієї в молодому році,
2] Коли під Водолієм Сонце йде
3] І ночі дням здають частину моці,

4] Коли полотна паморозь кладе,
5] Мов білий брат її, в поля просторі,
6] Та

1] Додержуючи вічного закону,
2] На небесах меридіан здали
3] Тельцеві сонце, ніч же — Скорпіону.

4] Отож, мов той, хто вдень чи серед мли
5] Іде, не спинений припоном жодним,

1] День одійшов; з натомленої спини
2] Всього живого тягарі земні
3] Тьма поскидала; тільки я, єдиний,

4] Все готувавсь до мужньої борні
5] З трудною стежкою з нестерпним жалем;

Де ділися феї?
Про них щось давно
Не чутно.
Вони розпрощались, напевне, з землею,
Пішли десь у море, на дно,
Або у небеснім роздолі
Шукають кращої долі.

Що ж мали