До Святого Миколая

Лину-плину на човні,
Легко й весело мені.
Ледве вдарю я веслом,
Хвиля піниться сріблом.
Ледве човна поверну –
Любо глянуть в глибину.
Верби й лози чарівні
Все

На човні через ніч перевези
мене, підпитий діду. Берег рання
чекатиме з посухою жадання
і з повінню коханої сльози.

Про острови солодкі не верзи
у стоголосих хащах

В собі ти знищив рожі кущ дощенту.
Ти вже не є — метелики, нашпилені на плюш.

Душа твоя — паперу білий аркуш,
уважно складений між сторінками
твого ніколи не прочитаного

Такі близькі чомусь мені —
вечірні небеса імлисті
і непорочне чистий сніг,
мов’думка непорочно чиста.

До щему дороге чомусь —
усе, що поміж нами сталось,
і слово, що

один як перст у цьому світі
один як звір —
ні словеса несамовиті
ні поговір

ні в забутті ні в алфавіті
ні дар ні хрест —
один як звір у цьому світі
один як

Зелений Зелемінь
Ховаєсь в хмарі,
Чому ж то, серце, нам
Не жити в парі?

Мине одна хмара,
Надійде друга.
Таке життя — кара
І вічна туга.

Прекрасен світ вночі.
Безформний. Безвиразний. Смерті ложе.
…Мовчи й мовчи!
Хто й що сказати може?

Всю порожнечу потойбічних сфер,
Ввесь безмір світотвору невеличкий,
Хіба

Забула ти той чар розмови
У вечір тихий, вечір сірий.
(Туман сріблистий крив діброви,
І сум був без кінця, без міри).

Забула ти той жар могучий,
Що вперве відзивався в

З кадильниць срібних дим снується
І гине в облаках склепінь.
В монастирі вечірній спів кінчиться,
Гасять свічки, ідуть. Якась черниця
Під образом клячить, мов

Ця стерня не коле —
стелить сизокрило.
Це прокволе поле
полином вродило.
Скільки збіжжя пере-
віять довелося!…

Сіють чорнопері…

Via Dolorosa.

Чолобитна

Чого ти приходиш до мене уранці, удень і вночі?
З’являєшся в полі. З’являєшся в лузі. В діброві.
То, наче листочок, впадеш — і замреш на моєму плечі.
То смутком далеким озвешся в

Що не збулось? І от пливуть літа…
І тихне сум… і серце холодіє…
Вітай, вітай,
Остання безнадіє!

Я ждав, я знав, що прийдеш ти! — і ось:
Все, як було; сивіє лиш волосся…

Минеться ніч, розвієсь тьма,
Просниться чорний сон.
Настане день! Життя, весна
Загляне до вікон.

Та нім мине недолі час,
Нім щастя зацвітуть квітки,
О пісне! – не кидай

І ми пішли. Пішли над тую річку,
Що звесь чуттям, коханням і тугою.
І ми пішли в осінню тиху нічку
Ген від людей і потонули там
на саме дно.

Й побачили ці пишні

Защебетала за вікном ластівка,
збудила в ліжку синову усмішку,
збудила в ліжку синові обійми,
здатні вмістити всю безбережність світу.

На тоненьких гілках надії,
які завжди

З їжака сміявся лис.
— В тебе чуб не так поріс,
Це не чуб — якийсь клубок
Чи то голок, чи шпильок.
В перукарню б ти побіг —
Там шпильки б свої постриг
Чи гребінчика б

За мотивами болгарської народної казки

Хитрий лис, щербатий лис
Уночі у клуню вліз,
Нишком виліз на драбину,
А з драбини — на бантину, —
Курку — хап! — і у торбину…

Чого ж ти, серце, хочеш?
Засни, засни!
В бурливій темній ночі
Найкращі сни.

Що блискавка засвітить,
Що вдаритть грім, —
Згадаєш жінку, діти,
Свій рідний

Заєць-батько у крамниці
Піввідра купив пшениці,
Сів з пшеницею на віз
І на млин її завіз.
У млині коза в спідниці
Точно зважила пшеницю,
А мірошник, сплюх-борсук,
В

У кипінь хвиль занурюючи носа,
Фелюка рветься з якоря. Пора! —
І раптом спів похмільного матроса
На сірій шкуні поруч; дітвора,

Що, попускавши з молу ноженята,
Бичків