До Святого Миколая

На синій шибі сонних хвиль
Стелився сонця срібний луч,
Ліг фіолет на зелень гіль,
І кров багрила стіни круч…

А хвилі глухо на долині
Вечірню думу вигравали,
Тиху, як

Поруч з темінню став на порозі —
І світла пучок веде мене в хату,
Наозирці торкаючись брів мого серця
Кострубатими гасовими спалахами.
Заходжу до нього, сідаю за чорний стіл

Куди сповершені гранітні горді стіни
І смерековий ліс у вічній млі дрімучій —
В провалині страшній, у темних борів тіні,
Мов срібнолетний вуж, там повзе Прут ревучий.

Глянь в

…А з ночі скавуліло море
Пісні своєї сили й суму,
Вершились хвилі, наче гори,
Вбрані в сніжні завої шуму…

Йшов дощ… Вітри на кручах вили,
Небо кервавилось луною,
Шаліла

Можливо, я й прагну
Писать щось веселе
Тому, що родився
В селі Пасисели.

На тому кутку,
Який звавсь Гончарова
Хороші там люди,
Природа чудова…

Про них повіли

Бенкет грози. Громаддя грому
Гряде з-під чорної гряди.
Так блискавок шорстку солому
Вітри скиртують молоді.

Так закипають буйні губи
Блакитногрішні, Боже мій,
Так дощову

Не раз душа моя скимить
В глухі беззвіздні ночі,
І сум туманний давить грудь
І до землі толочить…

Не сниться стать мені твоя,
Ні твої сині очі,
А душа стогне і скимить

Я знов у лісі… Став… Шумлять
Дуби, і сосни, і ялини,
І світла радість в душу лине,
Щоб з серця біль і тугу знять.

Привіт, зелені! Я прийшов
Напитись вашим ніжним

1
В подиві брови зводиш. Ти не віриш устам моїм.
Деревом він прокляв би мене або крислатим кущем:
я зронила би ягід червоне сузір’я в долоні тобі.
Ти спрагу гарячки згасив би,

В собі ти знищив рожі кущ дощенту.
Ти вже не є — метелики, нашпилені на плюш.

Душа твоя — паперу білий аркуш,
уважно складений між сторінками
твого ніколи не прочитаного

Сивий, аж замислений, крихкий на пругах
Граніт кострубатий до пальців липне.
Шпурляю — і він гоготить в ногах,
Влягаючись тілом в земні заглибини.

Рожевий, смугастий — в

Вітер віє верховійно,
Знизу – тиша, шум – вгорі,
Пахнуть трави деревійно,
Смоли стигнуть на корі.

Знизу – тиша буйноцвітна,
Не колишеться трава,
І стежина непомітна

На човні через ніч перевези
мене, підпитий діду. Берег рання
чекатиме з посухою жадання
і з повінню коханої сльози.

Про острови солодкі не верзи
у стоголосих хащах

Лину-плину на човні,
Легко й весело мені.
Ледве вдарю я веслом,
Хвиля піниться сріблом.
Ледве човна поверну –
Любо глянуть в глибину.
Верби й лози чарівні
Все

Фрагменти

Коли я торкаюся твого обличчя,
кінчики пальців моїх відкриваються цвітом яблуні,
а над нами місяць
живе життям святого.

Тоді в мені народжується

Як цвіли яблуні!.. Боже ти мій!
Вік не забуду, покіль буду жити,
Зроду не в силі ніякій зимі
Землю так ніжно навкруг засніжити.

Я тебе ждав в яблуневім саду,
(Ждуть так на

Це тут були гроби моїх унуків,
де ми з тобою, мила, лежимо,
а я тобі — любовник молодий.

У синіх сумерках середньовіччя
коханій я показував траву:
вона росте з дітей моїх

Фрагменти

Коли я торкаюся твого обличчя,
кінчики пальців моїх відкриваються цвітом яблуні,
а над нами місяць
живе життям святого.

Тоді в мені народжується

1
В подиві брови зводиш. Ти не віриш устам моїм.
Деревом він прокляв би мене або крислатим кущем:
я зронила би ягід червоне сузір’я в долоні тобі.
Ти спрагу гарячки згасив би,

На човні через ніч перевези
мене, підпитий діду. Берег рання
чекатиме з посухою жадання
і з повінню коханої сльози.

Про острови солодкі не верзи
у стоголосих хащах