До дня вчителя

І
Квітнева днина серед неба
Намітку із хмаринок тче
І пелюстина черешнева
Злітає на моє плече.
Вона, метелик-білокрилець,
Шукає затишку в теплі —
Це знов очам моїм

(з нагоди 70-річчя)

Всі круглі дати і усі нулі
нехай вже не бентежать Вас ніколи —
вони такі ж бо немічні й малі,
а Ви, мій друже, вірний мій Миколо,
З когорти, що в

(з нагоди 80-ліття)

Картка англомовна
до Вас пошани повна,
й барвисте степу квіття
на вісімдесятліття.

О, квіточки, ще б пак,
наші волошка й мак —
для

— В азбуці остання я? —
Налякалась буква Я.
— Ні, не так,
Таки ж не так,—
Заспокоїв М’який знак.—

Після Ю
Та після Я
Там стою
Останнім я.
Хоч між

Коліщатко гумове
До палички приб’ю.
Порадую бабусю –
Змайструю букву Ю.

Каже братик Тимошу:
— Хочеш, букву напишу!
Три стовпці, внизу — межа,
Це для тебе буква Ша.

Чики-брики — ти куди?
Чики-брики — на базар.
Чики-брики — а по що?
Чики-брики — по крупу.

Чики-брики — а кому?
Чики-брики — для курчат.
Чики-брики — скільки

Сьогодні сома
Немає вдома.
Сказала сомиха:
— Кудись поїхав.
Може, до млина,
В гості до лина?

Ходила синиця
У синій спідниці,
Збирала у кошик
Достиглі суниці.

А синичатко,
Жовтенький животик,
Збирало суниці
Не в кошик, а в ротик.

З полонини Кознєски і ні з якої другої
вся Чорногора мені – як розповита…
З кожної полонинки,
з кожного верха
бачу на полонині Кознєсці двох.
Стаю на скелю,
за яку зайшло

Все минає – ночі і світанки,
Та життя не випити до дна.
Залишаються нащадкам знаки, –
Наче карби, наші письмена.

Лиш земля, немов легенда, вічна,
Одцвітають очі і

Здаля і зблизька дивляться сини
І пильно стежать все таки за нами.
Не все на віру в нас беруть вони,
Не завжди вдовольняються словами.

Красивих слів наслухались давно,
Що у

Привезли із магазину
Нам нову автомашину.
Поки татко десь барився –
Я – сигналити навчився!

1

Ми підійшли до церковних стіл
і стояли до рана.
А потім я лишився один.
Я тут один, кохана.

Я зостаюсь, моя золота.
Тому, що я тут, моя зоре,
сіла вранці на коні

Я прочитав Книгу Мертвих, кажу:
країна мертвих старша від країни живих,
там немає Галичини,
там нема героїв,
дарма ваші герої все забрали з собою.
Невже не з вами, а

Перед тобою, над горою – ліс темний,
високими снігами спинений.
За тобою, під горою – село вечірнє,
першою колядою засвічене.
У твоїх бесагах – вечеря для Анни,
старої, живе за

Молюся Вам, єдиний Боже, — Мамо,
Молитва ця і радісна, й сумна
В моїй душі, немов у Божім храмі,
Вночі і вдень із ніжністю луна.

Молюся Вам і кланяюся в ноги,
Схиляю до землі

Не приїду… Не побачу. Не пробачу.
Ти не винна. Що там вибачатись?
Я не засміюсь і не заплачу
Перед тим, як із тобою розпрощатись.

Не приїду… Та побачу — мо’, й пробачу.
Бо ж

Вічний вогонь

Тополь зелені амплітуди
Розколихали небокрай.
Так глибоко,
Так вільно дишуть груди –
Душа заграла!
Приймаю Світ із деревами,
Із хмарами, водою із

“Обридло нам у рабській ролі!”
“Ви певні в тім? — сказав прем’єр. —
То нате вам шматочок волі.
Чи всі вдоволені тепер?
Чи, може, ще хто-небудь стане
Невдячно лаять наш