До дня вчителя

Поміж смертю і тим,
Що називають безсмертям,
Я вибираю гітару…

Пабло Неруда

І
Що може поет в цьому світі —
Напитись сонетом води,
Погладити сонце в зеніті

Казали мені люди, що в нову податись
Гадаєте дорогу. Вже і костюм шиють,
Мирт жде, щоби вінком голівку вашу вбрати, —
Все готове… Ще тільки перед світом криють.

І в тім невдала

Не раз по тобі тужу в розжалення годину,
Як вітер жалісно об рами б’є віконні;
Надворі смутна ніч… Дощ стогне без упину
Та дзвонить на вікні мелодьї однотонні…

Душею я в той час

1
Сьогодні
я поклав на долоню листок
і подумав про тебе, Богдане Ігоре Антоничу:
не було б затісно в листку,
хрущем
було б не страшно.

Сьогодні
я подумав про дні

Сію, сію, засіваю,
господаря викликаю:
– Дайте, дайте хлібчика
для малого кібчика,
для кібчика-кобчика –
для веселого хлопчика.

Сію, сію, засіваю,
господаря

Суди мене судом своїм суворим,
Сучаснику! – Нащадки безсторонні
Простять мені і помилки й вагання,
І пізній сум, і радість передчасну, –
Їм промовлятиме моя спокійна щирість.

Суха й тендітна лінія плеча,
І ліктів — по-дитячи гостра;
А вже не раз я нишком помічав, —
Очей цікавість і непевний острах
Враз вибухають викликом, і сміх
Вуста торкає…
—

Зацвіла уся долина
За колгоспом коло млина,

Коло млина коло того,
Де так сонця золотого,

Де купави в яснім плесі,
Де шумлять, шумлять колеса.

Дід старий стоїть на

Я знаю, заздрять мені люди:
«От висунувсь Кузьма Слимак!
А я не б’ю себе у груди
І не кажу, що це не так.

Мені привільно жить на світі,
Бо я в контакті з усіма.
Мене

Давненько вже в директорах
Сидить Ілля Родак.
Очолює «Райкооптах»
Чи то «Райкудкудак».
Про штат піклується Родак,
Недосипа ночей.
У штат приймається не всяк
— Подай

Туди мої очі, туди моя думка,
Де ти живеш, Галю, сердешна голубка;
Од раннього ранку до пізньої ночі
Я плачу без тебе і виплакав очі;
А ти мого горя не чуєш й не знаєш!
Ой, як

1
Недавно ти була ще молодою,
А вже стоїш похилена й сумна,
Як та верба,
що гнеться над водою
І срібним цвітом віття запина.

Стоїш — і сльози капають у воду,
І боляче

Ударили могутньо в рідні дзвони
і залила простори вільна гра:
до Вільної Землі клякніте лона,
бо вже прийшла пора.

Клякнувши, принесіть хвалу Творцеві,
що дітям гір в час

З приводу появлення пласт. україн. журн. на Карпат. Україні.

Привіт тобі, мій приятелю юний,
у щирому надхненні я простяг,
щоб доторкнутись жданої фортуни,
щоб

Пам’яті Дарії Віконської.

Це сталося на Зимному Поділлі
В рік пам’ятний.
Прещедрий урожай
Вже звозили, й музика возовиці
Пливла під споловілою блакиттю,
Аж поки

І
Підфарбована ґречність та чемність
В комірці паперових чеснот…
Ні! Розкрий все брутальне та темне,
Гей, ти, слизька людська площино!

Покажи свою мертву гнилизну,
Ярий

Стоїть руде Жиденя
У чорній ярмурці,
Під пахвою „алеф-бет“
В новій шабатурці.

І „цицели“ аж до пят,
Пейсики нівроку!
Стоїть, дивить ся собі
На школу високу.

А

1
Не знаєш ти горя,
Не відаєш жалю, —
Щасливий ти, дядьку
Прохоре-ковалю!

Заліза пудами
І начиння маєш,
Сядеш у світлиці —
Думоньку гадаєш.

І гадаєш

Спи, дитя моє, ти — життя моє!
Спи, дитя моє красне!
Поки сонечко не запалиться,
Поки місяць не згасне!..

Спи, дитя моє, ти — життя моє!
Тілько щастя і долі!
Будеш цілий

Дайте мені, браття милі,
Крила соколині:
Облечу я край мій рідний
Об єдній годині;

Пошукаю, чи лишилась
Хоч мала місцина,
Де б не знати було кігтів
Пана й