Для дітей

Калині кажу:
— Тітко Калино!
Горіхові кажу:
— Дядьку Горіше!
Нагідці кажу:
— Сестро Нагідко!
Барвінку кажу:
— Брате Барвінку!
А Хризантемі:
— Панно!

Еники-беники, еники-беники,
Мама зварила ліниві вареники.
Мурка з-під столу нявкнула «няв!» —
Я їй лінивих вареників дав.

Боже мій милий, що з нею сталось:
Мурка весь день по

Летів із річки на ставок
До друга в гості куличок.
Летів і пісеньку співав,
Як равлик зиму зимував.
Аж гульк — у полі під крильми
Лежать-біліють килими.
Над полем декілька

Коло чаплиної дачі
Куличок маленький плаче:
— Скоро осінь, скоро осінь,
А у мене ноги босі.
Рогозові черевики
Ще на мене завеликі.
Босоніжки замалі —
Натирають

Діждавшись літа
І тепла,
Над морем липа
Зацвіла.

Бджолу притягує
Той цвіт,
Мов стрілку компаса
Магніт.

Дівчинка в косинці голубій
Дивиться на море, на прибій.
А її довірливий Дунай
Гавкає завзято на курай—
На курай, що котиться з дібров
І стрибає з кручі

Лягла на землю біла тиша,
В новому році — все нове.
Снігами січень око тішить,
Але морозом вухо рве.
Вже поховались від морозу
Під кучугурами в садку,
Немов ведмеді у

Мій ангел такий маленький,
ну просто крихітка —
я навіть не бачу,
чи він сидить
на моєму плечі.

Мій ангел такий легенький,
ну просто пушинка —
я навіть не чую,
як

Ішов Крук
через луг,
бачить — холодочок.
— Мо’, спочинеш,
Круче,
тут?
— Ні, — сказав, —
не хочу.
Я ще лап не находив
і не натрудився,
і на білий-білий

Знає хата уночі
од веселих снів ключі.
Знає снів вона багато
і для мами, і для тата.
А для мене казку знає,
як засну — розповідає.

За горою сніговою
пливе дівчина водою —
у вербовому човенці,
у човенця — два весельця.

За горою сніговою
пливе дівчина водою:
із лівого рукава —
струмки

Квіти живуть для мене
там, де є лист зелений,
де напувають дощі
трави веселі й кущі,
сливину спраглу гілку
і золотеньку бджілку,
мамину білу хатку,
річчину довгу

Стомився Дощ
і сів у нас на ґанку,
а свої довгі ноги
аж до Єгипту, мабуть,
простягнув.

Кульбабка з самого ранечку
старається
пригарнити наш двір.
Оберімо її князівною
на цілу весну!

У лісі у нетемному,
Де ходить Колядин,
Літають білі янголи
Між сосон і ялин.

Шепочуться ялиноньки,
Голівками хить-хить:
Нарешті поріздвуємо!
Вже цілий світ

Полетіли аж за море
і гусята, й лелечата.
А чого б то нам за ними
в теплий край не відлітати?

Вже я був пішов до річки,
щоб із нею попрощатись.
Вже сказав своїй

На долоні літа —
самі стежечки,
мов сірі вужі,
шарудять у високій траві.
Ой і побігла б я
тими стежечками,
та не хочу
на сірого вужа
наступити.

Малий-маленький сніг, біленький чудасій,
на лаві у садку сідає відпочити.
Він перший син Зими, він не такий, як всі,
боїться він себе украй перетомити

І я йому шепчу: “Ти,

Боже,
я цілий день слухалась маму.
А потім — цілий тиждень.
А потім — цілий місяць.
А потім — цілий рік.
Але не думай,
ніби я слухалась маму
на догоду Святому

— Березню, де дів санчата?
— Та узяв продав.
— Хочеш човника придбати?
— Та узяв придбав.
— І куди ж це ти веслуєш?
У які краї?
— Та в зелені, у вишневі,
у краї свої.