Для дітей

Титане! в очах твоїх
Відбилось горе і тривоги
Земних житців, що гнівні боги
Погордно зневажали їх.
А що ж за те дістав, Титане?
Лиш скелю, коршака й кайдани,
Німе

Снігами землю вкрито,
напевне, ще не час,
аби весняні квіти
аби весняні квіти
порадували нас.

Убоге сонце всує
проглянуло — дарма:
і ластівка менжує,
і ластівка

В сиянье, в радостном покое,
У трона вечного творца,
С улыбкой он глядит в изгнание земное,
Благословляет мать и молит за отца.

(Переклад Миколи Терещенка)

Вовк з лісу якось у село забіг,
Не в гості,— скрута в небораки.
Бач, шкіру він свою беріг:
За ним мисливці гнались, і псарі, й собаки.
У

(Переклад Дмитра Білоуса)

Уздрівши, що мужик над дугами трудився
І вигідно збував їх з рук
(А дуги гнуть терпляче, не без мук),
Ведмідь гадав, що й він із дуг би тих

Дайте — поплачу! Ніччю оточений
у безмежній пустелі.
Сплять верблюди, поснули підгінчі,
тільки старий вірменин нишком рахує скарби.
А я коло нього версти лічу, що лягли
між

У товаристві побувши шумнoму,
Вертався тихий учений додому.
“Як люди сподобались вам?”
Відказав:
“Були б вони книги, я б їх не читав”.

Поет

Сонце сіло ген за гори,
але захід жаром грає.
Мов, чи довго наді мною
ярий полиск протриває?

Миродайний

Хочеш, пане, я надворі

(Переклад Максима Рильського)

Де згоди доброї в товаришів нема,
До діла братись там дарма,
Бо вийде, далебі, не діло, тільки мука.
Раз якось Лебідь, Рак та Щука

Котрому з богів несмертельних
найвища впаде нагорода?
Сперечайтесь собі.
Я ж віддаю її
вічно рухливій
і завжди новій
чудовій дочці Йовія, Зевеса,
його найулюбленішій

(переклад Максима Рильського)

Не раз ми чуємо: ще встигну, час я маю.
Та знаймо, що такі слова
Людині щоразу не розум навіва,
А лінощі без краю.
Отож, як діло є,

(Переклад Миколи Терещенка)

Раз якось у сильце потрапив Чиж-бідак.
Сердега в нім і бився, і крутився,
А Голуб молодий над ним іще й глумився.
— Ну й сором,— каже, —

Ви думкою найвищого сягнули,
Про Всеблагого теревені гнули,
А в тайне прозирнути не змогли:
Налепеталися — й навік заснули.

Хто їде в негоду тим лісом густим?
То батько, спізнившись, і хлопець із ним.
Обнявши малого, в руках він держить,
Його пригортає, його він пестить.

— Чом личко сховав ти, мій

Ентузіазм — це річ хороша,
Але на устриць трохи схожа,
Що, як полежать довший час,
Уже не ваблять зовсім нас.
Різниться він од оселедця
Тим, що до бочки не кладеться.

Люба Лілі, скільки днів
ти наснажуєш мій спів.
Чи радів, ачи страждав —
лиш тобою спів лунав.

Переклад Василя Стуса

Коли із дна душі незборне
Тужіння виповзе надвір
І вираз мій у тінь огорне,
Потьмить чоло й заповнить зір,
Не бідкайся! Свою оселю
Моя скорбота добре зна:
В грудей

Ти в міріядах можеш форм укритись —
Всенайлюбіша, впізнаю тебе;
Незримою ти можеш потаїтись —
I всеприявну вчую я тебе.

I в кипариса юнім, чистім рості,
Всекраснозросла,

Що то за легінь стрункий та красивий,
Дівчина гарної вроди,
Ходять у парі, ледь місяць тужливий
Гляне у Світязі води?

Хлопець приносить квітки на віночок,
Дівчина — кошик

Владарко марень молодечих,
Царице злототканих снів,
Що до танечної хуртечі
Ведеш дівчат і юнаків!
Я од твоїх звільнився чарів,
Кайдани юності розбив
І край химер, де марно