Андрій М'ястківський

Біло вишня зацвітає
Онде на осонні.
Я роззуюсь і до гаю
Побіжу босоніж.

А від гаю аж до річки,
Так там любо, мило.
Хай спочинуть черевички,
Ніжки не стомились.

Понад моркву, понад мак
Пролітає мій літак.
Він — літак, а я — пілот,
Пробіжу через город,
Перескочу через рів,
Де літак, спочити сів…
Вдвох ми граємось отак:
Я —

У бабусі є рогач,
І на яблуні — рогач.
Той, бабусин,— у піч,
Мов погрітись захотів,
Другий сонечку навстріч
Полетів, полетів.
Той рогач і той рогач,
Не побачиш, то, хоч

Був би в мене коник —
Я пишався б ним,
Називав би коника
Вороним.
Я водив би коника
Пастися в лісок,
Я зробив би конику
Бричечку-візок.
Батіжка зробив би
Я йому

При ополонках крига рихла —
Ховай у шафу ковзани.
Взялась хурделити і стихла
Зима, лякаючись весни.

Нехай ще вдосвіта покреше
Мороз об камінь та грудки.
Та свіжим соком у

Знов вершиною рясною
Розшумілася сосна.
Вечір дихає весною,
Та і насправді вже весна.

Сніг крихкий, неначе щебінь.
За селом чорніє путь,
І зірки у тихім небі,
Наче

Літають ластівки. Диви,
Так розлітались, що аж вітер
Заколихав довкола віти
Та гривки першої трави,
І синьо робиться над світом,
І синьо світяться стави.
Вточило небо

Я — собі стежка,
Стежка-мережка.
Між трави, між стерні
Йдіть по мені.
В мене довга спинка,
При мені ялинка,
При мені копички…
Гайда, черевички!
Я веду,

Дощ-дощило
Налив води барило
Для дівчаток вмиватися,
Для качаток купатися.
Ще й сказав:
— Я не скупий.
Хочеш, кізонько,— попий.—
Пила кізка,
Пила гуска,
Пила

Хлипа липень.
— Чом ти плачеш?
— Облітає з липи цвіт…
На стежині онде, бачиш,
На траві біля воріт.

Я кажу:
— На те ж і літо,
Губить квіти сад і ліс,
Насінинки

Морозику, морозику,
Червоний в тебе ніс,
Морозику, морозику,
Тікав би ти у ліс.

Морозику, морозику,
Спішить весна до нас,
Морозику, морозику,
Прощатися нам

Іде дід через лід,
Дідусеві слизько.
Іде дід через лід,
А іти не близько.

Підійдем до діда ми,
Візьмемо за руки,
Бо слизькі серед зими
В діда закаблуки.

Тьохка

Зелений червень і тихий дуже
Соснові рами край пасік струже.
Край пасік струже, щоб мали бджоли
Куди вмістити солодке поле.

Солодке поле — то соки цвіту.
Як вийдеш з хати,

У зайчика лапки,
А у мене ніжки.
Зайчик ними — стриб-стриб,
А я ними — туп-туп!

Зайчик ходить босий,
А я в черевичках.
Зайчик собі — стриб-стриб,
А я собі —

Хоче спати гілка,
Хоче спати бджілка.
Хоче спати…
Хоче спати…
Спить…

Хоче спати пташка
І мала мурашка.
Хоче спати…
Хоче спати…
Спить…

Хоче спати

Трави в пояс, земля, як на святі…
Тихо й сонячно на лану.
Над левадою бусли крилаті
Виміряють небес вишину.

Так далеко, так широко й високо,
Так гіллясто колишеться

Зайченятко в яму впало,
Задню лапку поламало.
Бідне, бігати не може.
Хто маленькому поможе?

Сунуть хмари волохаті,
Горе тому зайченяті…
Я візьму його додому,
Постелю

— Ду-ду-ду,
Чі-чі-чі…
Де ночуєш
Ти вночі?
— Чі-чі-чі,
Ду-ду-ду…
Я ночую
У саду.
— Ду-ду-ду,
Чі-чі-чі…
Од садка
Віддай ключі.
— Чі-чі-чі,

З молдовського фольклору

Качечка лапата
Замітає хату,
Качур жовтоносий
Сміттячко виносить,
Горобці не спали –
Хмизу назбирали,
Курка на ряденце
Сіє

Кажуть люди: «На здоровля
Серце пісні відчини…».
Теребовля, Теребовля,
Цвіт ясний Галичини.
І дівчина край потоку,
Чи задумана, чи ні…
Полюбили карооку
Три легіні