Анатолій Костецький

Узимку, в морози,
хуртечі й завії
тебе і мене
рукавички зігріють.

А теплі
від чого вони
і чому?
Скажу вам
по щирості:
теплі тому,
що наші ласкаві

Сміється поле, річка, ліс,
сміються гілочки беріз,
птахи сміються і луги,
сміються квіти навкруги.

Ставок,
що цілу ніч мовчав, —
і той сміятися почав:
лататтям легко

В старій шухляді
жив свисток,
такий собі звичайний,
що всі, напевне,
років сто
його
не помічали,

А він страждав,
він так страждав,
що й розучився

Я спитав у пароплава:
— Ти по всіх морях поплавав.
Морем літнім, морем зимнім
віз верстати і машини,
ліс і нафту у цистернах,
ліки, іграшки і цеглу.
Доки плавав —

В саду, в ожинових кущах,
сміливе кошенятко
зустріло чемного хруща
на волохатих лапках.

І чемний хрущ йому сказав:
— Я радий вас вітати,
бо я давно на друга ждав.
Я —

Сюркочуть коники в траві
на лузі поза гаєм.
Мені мій тато говорив —
то їхні скрипки грають.

І я підгледіти схотів,
ну хоч одненьким очком,
як спритні коники оті
на

Тоненькі сніжинки
на мене сідають,
мене за ялинку,
напевне, вважають.

Не знають сніжинки —
смішинки тоненькі,
що я — не ялинка,
а просто — Оленка!

В городі
не чаклун страшний —
даремно ми тікали,
а дід-солом’яник старий
у картузі з дірками.
Так пояснила мама нам —
мені й моєму брату…

А хто ж про це
сказав

На краю дзвінкого світу,
там, де соняхи,
волошковим небом сніда
зайчик сонячний.

Вдень у піжмурки по лісу
гра з кульбабами,
заплітає в тепле листя
літо

Я поливаю наш садок,
мов я — прозорий дощик,
і спраглі ротики квіток
радіють краплі кожній.

А в небі синьому ніде
немає ані хмарки,
такий гарячий нині день,
що

П’ятикласниця Людмила
вранці
мамі заявила:
— Все!
До школи я —
не йду!
Я не стерплю
цю біду.
Щастя
скінчено моє,
бо у Рити
джинси є!
І тепер зі

Ти прокинься рано-рано,
лиш над містом сонце встане
привітайся з ластівками,
з кожним променем ласкавим

Сам гарнесенько умийся,
сам швиденько одягнися,
підійди до тата й

Вірш для сміливих.
Якщо ти боягуз — не читай!

Облиште розмови!
Скоріше облиште!
Нас можуть почути.
Тихіше!..
Тихіше…
Нехай на хвилину,
лише на хвилину,

Для дітей і дорослих

Человек сказал Днепру:
— Я стеной тебя запру!
… Где вчера качались лодки –
Заработали лебедки.
Где шумел речной тростник –
Разьезжает

Заєць в лузі сіно косить,
а зайчиха в скирту зносить,
а малесенькі зайчата,
куцохвостики вухаті,
возять возом сіно в хату,
щоб було м’якенько
спати.

Мале щеня
хвостом махає —
воно зі мною
розмовляє.
І я —
даю вам слово! —
збагнув
хвостату мову:
щеня мене просило,
щоб ми з ним
подружили.
І хоч не маю

У траві лоскотливій —
аж приємно ходить! —
на листочку від сливи
цокотунчик сидить.

Він нікого не кривдить,
бо нітрохи не злий.
Він веселий, і діти
люблять гратися з

— Де літав ти, чорногуз?
— Купував собі картуз.

— Де ж він?
Дай-но подивиться!
— Поміняв на рукавиці.

— Що ж, узимку тепло буде.
— Де там!
Їх зміняв на

Вітько-третьокласник
крокує додому
героєм таким,
що й не снилось нікому.
Аж раптом
Вітькові назустріч —
першак.
Всміхнувся Вітько
і промовив:
— Так-так! —
І,

Так сумно навколо,
як в пору осінню.
І сонця — немає,
і небо — не синє.
У всіх перехожих —
насуплені лиця.
Ніхто з них на мене
не хоче дивиться…

А знаєш,