Вірші

Я не люблю альбомов модных:
Их ослепительная смесь
Аспазий наших благородных
Провозглашает только спесь.
Альбом красавицы уездной,
Альбом домашний и простой,
Милей...

І коли нарешті затихли останні оплески, Акулячий Писок рішуче заявив:

— Я, кстати, Есенина очень люблю. Кто-нибудь помнит Есенина?
— Розумієте, — набрався духу Хомський, — ми його...

Ґранчак єлейного вина
несе до вуст печаль одна –
а далі ллються день у день
самі “дзелень-дзелень-дзелень!”,
блажені струмені пісень!

Полоще ніч у ніч той стан
думок...

Був звичайний осінній день.
Понеділок.
Для енергійних людей
початок нового тижня завжди супроводжується
новими надіями та планами;
ті ж, для кого це тільки перший день
після...

У світлі дні твоя свята душа
відвідає мою самотність грішну,
щоб серце, мов народжене лоша,
у білі сфери, ніби вперше, вийшло;

щоб защеміло між сріблавих трав,
насьорбавшись...

Хліб артиста.
Сіль актора.
Фільм досвідченого майстра.
Титри йдуть по тлах прозорих.
Кожне прізвище – шахрайство.

Іменини.
Ностальґія.
Плебісцит думок...

О, ти була його остання.
Ти з ним жила через кишеню,
а він давав тобі у жменю
грошима все своє кохання…
бо ти була його остання.

Важкий політ двадцятого століття.
В очах святих сніжинкові хрести.
Смола в крові. Не хочеться боліти.
Єдина втіха: є куди рости.
А ще утіха: є за що боротись.
Та от печаль: що...

Грає-котиться хлібами
Хвиля-самоцвіт,
І рука над колосками
Чайкою летить.

Від села до небокраю
Стежка нас веде.
Раптом поруч хтось гукає:
— Хто іде? Хто...

У долині, що біля яру,
Поливає капусту хмара.
А за хмарою хмареня
Поливає капустеня.

Безневинним жовтавим гроном
Вона ще йшла жовтаво, без вини,
І сині сльози билися червоно,
Як об каміння стиглі кавуни.

Вона ще йшла: півсмерті, півпримари
Модерним привидом на...

На ясні зорі і на чисті води
Ми кажемо, ми скажемо ізнов:
У просторі віків, любові і свободи
Народ — Віки, Свобода і Любов.

На ясну зорю і на чисту воду
В благословенний...

Не треба книг – ще є якісь газети,
Якісь брошури… Так у чому ж суть?
Помер читач! Несуть вінки поети,
Несуть вінки прозаїки, несуть.

Несуть вінки печальні есеїсти,
Стрічки...

Неначе радість незносима
У невагомості відмін –
Ось хата Рильського Максима,
І біля яблунь сивий
– Він!

Не усмішка – а щось глибинне
В першооснові доброти,
І безмір...

Це що так тіло леденить?
Мороз і хуга стосотсічна.
На світі вічна тільки мить,
А вічність вже давно не вічна.
Добро перемагає зло,
На мить – та все ж перемагає.
І ще: на...

Кладку прокладено через потік.
З кладки у воду упав чоловік.
Впав, і ураз опустився на дно —
Наче його присмоктало воно.

Збігся народ звідусіль до ріки,
Витяглн дядька меткі...

Вікно чорніє хрестовиною,
а за вікном така сльота…
До них мій голос не долине
і не докотиться сльоза.

Лише у спогаді моїм
під рідним словом, як під Богом,
ідуть, зникаючи...

Чи ви чули втішні крики:
«Я великий!.. Я великий!..» —
Це під вечір (в цім секрет!..)
Міряв власну тінь поет…

Давні пензлі,
Фарби кольористі,
І мольберт в куточку
Все на місці.
Тліном часу
Досі не взялися
«Кобзарі» прадавні
На полицях;
Так і залишились,
Не...

Дощ пройшов і рідний ліс
Зразу ніби аж підріс.

У росі скупаємось,
Підем по грибочки,
З лісу обзиваються
Наші голосочки.

Я знайшов боровичок,
Люда — три...