Вірші

Брехня і бридні кидають в судому
І серце колеться у друзки тремко.
З доріг трудних приходимо додому
Із досвіду гіркого оберемком.

Тримаючи надбання те обіруч,
Куди подіти нам...

І
Осінь: безмір килимар’я з листя —
барвний океан зложив.
Осінь: тисяча фортець огниться
баштами думок живих.
Осінь: вись вулканена, з надлюддя,
в жеврії гілок при...

Паде на очі морок, глухнуть вуха —
і в келії шпитальній приостанці
сухоти в’язнів сушать, точать пранці
і крик калік причавлює ядуха.

Та в живчиках, очах і глибах духа
дрижить...

Збігла згадка, шепотами давня,
гіркнучи, і чутно з моря…
Движеться кобзарська кладь, що ждала
в грудях — болем нерозорна.

Вечір пересвітлено, мов усміх;
колоситься жар по...

Я не знаю, де родились круки,
що дорогу нам звістили.
Над потік повержено сторуких
велетнів: місток безлистий.
Так надії скинуто пропащі
з берегів, де ми любились.
Листя...

Серед папороті, з ямок скельних,
на помшілу тінь обривів,
точиться: мов невидимий глечик
сховано — жагу добрити.
Що давно, натруджені стежками,
без розлуки як...

Рвуться невслідимі руки ватри
в крузі каменя — з обстроїв.
А згадавши, нам погорювати:
чом, дружино, їй не гості?
Зарево з поляни; вкруг ялинник;
і смутна беріз вечірність.
А...

Знов поткалися: прибрати образ —
ризи в смірнії прегожі.
їх, злетівши, білокрила просьба
до престольних свят приложить.

Знов — душа: мов на стихар пурпурний
«сонечко» з...

Біля сонця перейшли, обнявшись,
пари: зріднені, без смерти.
Там до грядки радощі, мов наші,
горнуть пальці хризантемні.

Де моя порада? в межі люті
вбризкано залізо...

То жайворонки моря сірокрилі:
перебіжать, пісок сточити.
І мушля сиві гуркоти відмірить —
до слуху принести врочисто.
Чи з полинами в райдужину шибку,
задихавшись прибій...

Земля: ні журавлів журби не видно;
на похорон згоряє небо.
Моє, в труні! згоряє сонце: вбито
його серед гілок погребних.

І чорні корогви дощів надходять
над лісовою кров’ю в...

Журавлик бочений, і троносидець тонко —
підвладкові, мов див, прокаже.
Зав’ються щипчики, чи ти, безсонко:
сово! примаришся, де сажа?
Все — загадки, що серце ними дише,
до віршу...

Мені розлука відгомін розсіє
в холми — через чаїни нетрі.
І догорить мороз, і в лихо сіре
порайдужиться равлик мертвий.
Руїни моря коло зграй дозбірних,
де ниви смутків...

Спливає: що палахкотіло! в тихість,
мов птах; замкнулося довкруг.
А, до спокути, досвіт крил пречистих —
нам острів серця приторкнув.

Твій погляд, над палання...

Вже червін — світло, жар — кривав’я:
мій смуток, люба, по тобі.
І винограддя рясно! день стрічався;
і рясно дах від голубів.

Чи ти де сонце не минеш без мене,
воно, як лебідь,...

Кашельнула ти, я чую,
І твій віддих наслухаю,
Бо на те ж то я й ночую,
Щоб чужого вкрасти раю.

Щоби кожний мент дрижати
Із любові, із страждання,
Щоби знати,...

Не пожаліє птиця: в карне сонце,
як мукою кого стемнила…
І серце ранячи, зневажить конче,
мовчатиме, собі не мила.
Тоді на вітерці терпкого болю
без чорноти, до всіх пчолин...

Біля дверей нерідних більший біль,
ніж серцю на стеблині квітній
дозволено нести! а звідусіль —
світає, мов я йду говіти.
Ніж серцю, ще не повний день, і смерть,—
рукою до кори...

Пише татко доні:
«Служу на кордоні.
На кордоні я служу —
Батьківщину бережу».
Пише донька татові —
Воїну-солдатові:
«Я малюю квіти, сад,
Паровоз, вагони,
Бойовий...

Доброму батькові

Кожний день я до тебе пишу по листу
У думках: що в нас трапилось вдома.
Тільки я їх ніколи тобі не пришлю,
Бо адреса твоя невідома.

І не раз у думках я...