Звичайні

На камені ноги не мию — стираю,
Дорога тверда, мов коліно Яги.
І серце в мандрівці зітреться докраю,
Залишаться спомин і час дорогий.

Згадаю село, і Марсель, і

Треба буть собою в будні та у свято,
Не плодити хаос, а творити лад.
Тільки чи знайдеться поміж нас багато
Тих, хто сіє вічність, благо — не розбрат?

Душу не врятують ні боги,

Благословенна праця хлібороба –
Хліб завжди був і є святим.
Тривога в ньому і жалоба,
Та колосочок золотий

Який пробився крізь морози –
Зеленим пір’ячком зійшов.
Його

Харкове мій,
Зголоднілою пикою
Скажених
Псів,
Розгризаєш
Запитаннями:
«Де ти і звідки?»
По-«понятіях»
Відмороження очей
Лізеш у кишеню

Здесь даже первый номер
Глядит как загнанный зверь
Но если ты стал для мира как прах
Бойся проси и верь
К. Кинчев

За мить дитинство ніби схоронили
І відспівали

Для героев – Рай,
Ад для дураков!
Я таков как есть!
Маргарита Пушкина

І хто подумав, що ослаблась безпека –
Я маю міць, не кожному знайти!
В руці синиця більша,

Затишити хід?! Ні зусиль, ні бажання –
Не вперше знаходять вразливу п’яту.
Надівайте олжі діадему мовчання,
А я ореол собі Правди знайду!
Не боюся сконати, страшуся

Позолочені дощі
Скаляться
Фальшивими
Імператорами
Обіцянок.
Карбовані
Скупі крихти
Видзьобують
Здичавілі
Поля.
Заводи
Посміхаються
Роздрібнено
І

Якби все б починалося з табула раси,
А не з того сліпоокого цуценяти
Яке втопили, де бульби часу
Роздрібнюють круги,
Розчавлюють принади
Долі нерозумної –
Вона не знає що

Його
Пластиліновий
Протез
Руки
Розмовляє
Німими
Жестами
Мовою хакі.
В акваріумі
Неповнолітніх
Безпричальних
Таланів
Загниваючий
Сморід жахів,

Землі розтискаються рани
Гримить повсякдення, гримить.
І сунеться лихо шатрами,
І спокій зухвало йдуть бить.
Потріскався мозок на друзки,
Ростуть з підземелля

Мої надії сегматичні, та не мені парадізи
Мої творіння платонічні, а любов незапрошена.
Я борюся за Душу, уникаю списа
Та той спис довіра. Трава ледь покошена
З того дня коли

Маріонетки піднебесного вертепу
Мастили паклю на ощиреній воді.
Мотуззя ляльковода пнеться з неба
У ступі порох і посмішки святі
З лиця повій…
Життя на лот! Цей

(За Лесею Українкою “Оргія“)

— Антею, причаруй прегарне товариство —
В Душі скріпи слівце — ораторське есе!
І поезійне розпочато дійство —
Митець в польоті,

Під тьмою висіється сніг, хоч темінь – сумнів,
На рукояті свіжий хрест і біль безсоння.
З твоїх долонь хоч пити степ. Йде гріх відлунням –
Зібрати б з горя сьомим днем предвічний

Гумові послуги
Грабіжницької комфортности
Слабодухим непотребом
Коржем наболіли у горлі…
Зомбі з багатоповерхової могили
У них телевізор – молитовник
А водка –

Лелеки приносять згорілі листи,
Лелеча над згарищем пошта…
Пожди мене, сонце, у снах підожди –
Світанком зустрінеш кого ж ти:
Примули розтріпані десь на скарбах,
Чи може

На коня сів козачок –
За спиною рюкзачок,
В ньому печиво та фрукти
І цукерки від застуди.

– Коник, вйо! – малюк говорить, –
До садочка треба скоро!
Вихователька он з

Tired with all these, for restful death I cry…
William Shakespeare

Гукаю смерть, стоголосом луни
Гойдають гори, кидають каміння.
Убивчий подих, зло від сивини

Роздуми після прочитання книги Харківської поетеси Алі Борщової

Хтось постарів за кілька днів –
Він бачив кольорові щасливі сни
Востаннє у дитинстві…
Аля