Вірші зарубіжних класиків і сучасних авторів

Спокійно їж і пий, ходи собі в киреї,
Якщо це праці плід, дбайливості твоєї,
А решта… мудрому ціна її відома —
Й життя коштовного він не складе за неї.

Я чую: “Менше пий, в вині добра немає!
Чому рука твоя сулію обіймає?”
“Поглянь на дівчину та на вино іскристе:
Причин, по-моєму, ясніших не буває!

Імення доброго не прагни, не сором
Себе зажурою перед одвічним злом:
Від духу винного обезумíти краще,
Аніж уславитись молитвою й постом.

Я у вино шалено закохався,
П’ю й не боюсь того, чого боявся.
П’ю стільки, що мене питає стрічний:
“Ей, глечик із вином, ти звідки взявся?”

Не відкривається нікому таємниця:
Не знаємо, коли із тілом розлучиться
Душі призначено. Земля для нас — темниця.
Тож пий, бо казка ця не скоро закінчиться.

Честь юної лози хай буде бездоганна!
Нехай невірного проллється кров погана,
Хай потече мазка з двох тисяч ліцемірів,
А цей солодкий сік віддай в обійми жбана!

Підпилий, завернув учора я до шинку.
Там саме дід вино собі точив у кринку.
Я запитав його: “Чом не боїшся Бога?”
“Бог добрий,— він сказав.— Сідай і випий, синку!”

В степу життя, сумнім та безбережнім,
Три джерела пробились потайні:
Струм юності із розмахом бентежним
Кипить, біжить у шумі та вогні;
Кастальський струм, натхнення

Люблю в жароту опівденну
Вологу черпать із струмка
Чи, в тінь сховавшися зелену,
Дивитись, як тече ріка.
Коли ж вино в краї поскаче
У пінній чаші круговій,
Признайтесь,

Перестрілка між горбами;
Бачить табір їх і наш:
На горі над козаками
Клеїть дурня делібаш.

Стережись, зухвальче, лави!
Не з’їжджай по схилу вниз,
Бо тоді кінець

Овідію, живу близ тихих берегів,
Куди колись приніс ти батьківських богів
В суворе заслання, де попіл свій зоставив.
І твій жалібний плач місця оці прославив.
Ще ліри ніжний глас

Безумних літ нестримані дозвілля
Замучили мене, немов похмілля.
Та, як вино, минулих днів печаль
В душі усе міцнішає, на жаль.
Мій шлях сумний. Віщує труд і горе
Майбутнього

Проглядає крізь хмарини
Місяць, тьмяний і блідий.
На засніжені рівнини
Ронить зрідка промінь свій.

По дорозі, ледь помітній,
Трійка весело біжить.
Під дугою дзвоник

I
І далі ми пішли — і страх мене обвив.
Моторний бісик там, підкорчивши копито,
Якогось лихваря над полум’ям крутив.

Гарячий падав жир в закопчене корито,
І лопавсь на вогні

Жив собі піп,
Околоту сніп.
Пішов піп по ринку,
Чи не купить яку дешевинку.
Назустріч йому Балда
Іде, навкруги погляда.
“Здоров, попе-борода,
Чого так рано

“Чом іржеш, мій коню-друже,
Не гребеш копитом пил,
Шию хилиш, мов недужий,
Не гризеш своїх вудил?
Чи тебе я не шкодую,
Чистим зерном не годую?
Чи то збруя не ясна?
Чи

На глибині сибірських руд
Терпіть у гордому мовчанні:
Не пропаде ваш скорбний труд
I дум високих поривання.

Незрадна темних мук сестра,
До вас прилинувши, надія
Теплом і

Місто пишне, місто бідне,
Дух тюрми, палат черга,
Це склепіння неба блідне,
Камінь, холод і нудьга,—
Все ж до вас у мене звичка,
Бо в пустелі цій сумній
Ходить ніжка

(Уривок)

Днів пізніх осені не вміють шанувати,
Та дуже їх люблю я, читачі мої,
За тиху їх красу і за непишні шати.
Дитина так мала, занедбана в сім’ї,
Мене приваблює. Одверто

ПІКОВА ДАМА

1833

Пікова дама означає потаємну недоброзичливість.

Найновіша ворожбитська книга.

І

А під дощ восени

Цілі ночі вони

Грали;

Сотню — бог