Не слухай голосу продажного піїти,
Будь там, де п’ють вино, де є красуні й квіти!
Один по одному ідуть у безвість люди —
Й немає жодного, хто б повернувся звідти.
Пожалься, Господи, душі, що потерпає
В полоні давньому, звідкіль путі немає!
Ніг, що самі несуть мене в полон, пожалься!
На руку згляньсь мою, що піали шукає!
Цей караван-сарай із парою воріт
Готує муки нам і квапить наш відхід.
Щасливий тільки той, хто не прийшов на землю,
Блаженний тільки той, хто не родивсь на світ.
На Долю нетривку не покладай надій
I Часу гострий меч розпізнавати вмій!
Халву, що покладе тобі Фортуна в рота,
Ковтать не поспішай, бо є отрута в ній.
Як тільки ранок прожене пітьму,
Я знову келих із вином візьму.
Відомо, що в вині є гіркота…
Це значить: істина сама в ньому.
Тюльпани та троянди пурпурові —
Тим пурпурові, що зросли із крові
Мужів великих. А ота фіалка
Із ока дівчини зросла в діброві.
Творець, благослови мене добром твоїм,
Щоб я не дякував за той кусок, що їм,
Дурному й підлому! Щоб був я завжди п’яний,
Щоб я про все забув, не турбувавсь нічим!
Чи й далі житимеш серед турботи й нуди,
Добро стягаючи, щоб вік прожить, як люди?
Наповни келиха! Хто зна, чи встигнеш знову
Повітря видихнуть, що увібрав у груди?
Я спав — і от мудрець мені у сні прорік:
“Немає радощів для заспаних повік!
Соннивче, ти забув, що сон — подоба смерті?
Збудись, бо прийде час — і ти заснеш навік!”
Хай буде радістю тобі хвилина кожна!
На трон утіхи сядь! Навіщо ця побожна
Данина Небові — гріхи й покути? Треба
Од світу брати все, що тільки взяти можна!
Пий, поки сила є, душею не болій!
Не згадуй давнього, відмовся від надій!
Із цього захистку хвилинного в дорогу
Й зерна ячмінного не візьме багатій!
Я прагну свіжості рожевоюних щік,
Томлюсь, побачивши лози прозорий сік,
В усьому сущому волію частку мати,
До того, як у прах я повернусь навік.
Цей глек, як і мене, колись любов проймала,
В кайдани кучерів розкішних завдавала.
Ця ручка, що її ти бачиш біля шийки, –
Рука, що дівчину за шию обіймала.
Серед невігласів, упевнених, що путь
Знання правдивого лиш їм відкрита, будь
Ослом, як і вони, бо довговухі судді
Усіх, хто не осли, кафірами зовуть.
Чи знаєте, чому, як тьма тікає пріч,
Звучить невесело ранковий півня клич?
У Дзеркалі зорі він бачить, як даремно
Минає ще одна неповоротна ніч.
Я б за старе вино не взяв нову державу!
Воно єдине путь тобі покаже праву.
Цей жбан — коштовніший за царство Ферідуна,
А черепок його — за Кай-Хосрова славу!
З істоти нашої ти чудо-всесвіт вилив.
Ми помилялися, де сам ти нас обмилив.
Я кращим, аніж є, зробитися не можу,
Бо ти таким мене в своєму тиглі вилив.
Усе, що в світі є, пуста мана.
Той не аріф*, кому це новина.
Звільнись од мудрувань, присядь із нами,
Веселим будь і не цурайсь вина!
* Мудрець.
Юсуфом нареклась троянда у садочку,
Вказавши на свою барвисту оторочку.
“Що ж, покажи тоді його прикмету в себе!”
“Глянь,— каже,— на мою розтерзану сорочку!”
Оскільки мудрому наш вік ціни не знає,
Усі плоди його недоум пожинає.
Неси ж мені того, що розум відбирає, –
I може, й нас тоді цей вік не занедбає!
Сторінка 39 із 70
Чудовий! Коли поруч.....