Вірші зарубіжних класиків і сучасних авторів

Щасливі квіти й благовісні трави,
Прим’яті донною на самоті.
Пісок, що береже сліди святі
Чудових ніжок під листком купави;

Гаї прозорі, віти, наче пави,
Фіалки у любовній

Ні зір ясних мандрівні каравани,
Ні стрімкощоглі на морях човни,
Ні рицарі затяжної війни,
Ні олені стрункі серед поляни,

Ні строф любовних плетиво кожане,
Ні вісті радісні

В сулії лал вина — як в рудні потайній;
У тілі нашім дух — як в піалі напій;
А світлий келих той, що від вина сміється, –
Сльоза, що кров лози захована у ній.

На учті мудрості зняв мову друг вина
(Рум і Аравію збентежила вона):
“Не вірю твердженню, що є вина в вині,
Коли сам Бог сказав, що проститься вина!”

Цей топче стежечку до монастирських брам,
Той шлях до Істини собі торує сам…
Боюсь, настане день і пролунає голос:
“Ви блудите, сліпці! Не тут вона й не там!”

Я б краще вороном копався у ріллі,
Ніж у негідника живився при столі.
Сухим окрайчиком задовольнятись краще,
Ніж губи мазати в чужому киселі.

Чи ще служитимеш для підлості людської?
Не квапся мухою до страви будь-якої!
На два дні корж купуй, ні перед ким не гнися,
Пий краще власну кров, аніж чужі напої!

Погляньте, очі, на тісні могили,
На світ, де діють зловорожі сили!
Царі, князі — в грязі, осяйні лиця
Жерущі хробаки заполонили.

Якщо одним коржем я можу два дні жить
I пити з черепка, що на землі лежить, –
Навіщо меншому за себе підклонятись,
Навіщо наймитом у рівного служить?

Плює услід мені судьба моя проклята.
Як не стараюся, дарма, все йде до ката.
Душа збирається. “Побудь”,— кажу — і чую:
“Де ж я тулитимусь? Розвалюється хата!”

Як парість вічного зросла з твого садочка,
Як надокучила тісна життя сорочка, –
Шатру тілесному хисткому не звіряйся:
Немає жодного тривкого в нім кілочка.

Від чорної землі до зоряної тверді
Й на мить не припиняв я пошуки уперті.
Я мислю гострою усі вузли розплутав —
I тільки не зумів розплутать вузол смерті.

Людина муками звільняється з оков.
I крапелька води, в тісний попавши схов,
Стає перлиною. Хто втратив, той добуде —
I келих випитий запорожниться знов.

Це лихо грається зі мною не з учора.
Ти щастям чванишся…
Та чи тривка ж підпора
Те щастя? Не стоїть на місці небо. Доля
На всякі витівки, на всякі штуки скора.

Приводять одного, щоб іншого забрати,
Щоб тайни вічної нікому не пізнати.
Ми помацки йдемо: життя — це тільки чаша,
Призначена вино п’яницям одміряти.

Для тебе загадки в житті на кожнім кроці,
Ти в мислях плаваєш, як тріска у потоці.
Із квітів та вина влаштуй для себе рай,
Бо хто зна, чи його ти знайдеш на тім боці.

Якби в ділах Небес неправди не було,
Ніхто б не докоряв їм за щоденне зло.
Якби над Долею стояла справедливість,
Чому б у мудрого схилялося чоло?

З гілля надій моїх діждавши урожаю,
Своєї долі нить простежу я до краю.
Чи довго скнітиму в тіснім життя затворі?
Коли до небуття я двері відшукаю?

Купив я глечика у гончара в крамниці,
I він одкрив мені предивні таємниці.
Він мовив: “Був я шах, мав щирозлотний келих
I став я глечиком для кожного п’яниці!”

Ще вчора виспіли плоди твоїх надій,
Усе одержав ти, чого жадав, радій!
Та знай: без тебе все рішається зарані,
Що потім на путі трапляється твоїй.