Вірші зарубіжних класиків і сучасних авторів

1] Блаженне змовкло дзеркало, кінчавши
2] На цім, я ж пробував на смак своє,
3] У солодощі гіркоту мішавши,

4] І та, що ввись вела чуття моє:
5] “Зміни гадки, згадай, що я, —

1] Звернувсь я вражено до провідниці,
2] Як те маля, що помочі з біди
3] В порадниці шукає й рятівниці.

4] Мов синові, який тремтить, блідий,
5] Вона, підвищуючи віру в себе,

1] Як під коханою листвою птиця
2] Біля гнізда, де сплять її пташки,
3] Коли в нічній пітьмі усе таїться,

4] Побачить прагне любі голівки
5] Й летіти добувати їм сніданок —

1] “О ви, на учту обрані велику
2] Святого агнця, що достатком страв
3] Бажання ваші вдовольня без ліку,

4] Коли вже з ласки Бога цей збирав
5] Крихти, що кидаєте, ясночолі,

1] Якщо колись в поемі цій священній,
2] Де рук доклали небо і земля,
3] А я в роботі гнувся цілоденній,

4] Нарешті втишу лють, яка збавля
5] Мене кошари, де я спав ягнятком,

1] Коли я знітився із зором згаслим,
2] То з пломеня, який його згасив,
3] Почув я голос, що звернувся з гаслом

4] До мене так: “Як зір твій осклянів,
5] Уражений із вигляду

1] Мабуть, що за шість тисяч миль із лишком
2] Горить година шоста, і малі
3] Світи схиляють тінь над всім проміжком,

4] Коли небес глибінь очам землі
5] Стає така, що зірка

1] Мов біла роза, пишний цвіт яскравий,
2] Переді мною стала рать свята,
3] Що з нею взяв Христос свій шлюб кривавий.

4] А та, що в льоті зір і спів зверта
5] На блиск того,

1] Повитий в радість мудрий споглядальник
2] Почав так мову у святих словах,
3] Мов добрий та уважний стернувальник:

4] “Ту рану, що Марія у віках
5] Загоїла, — завдати ще й

1] “О Приснодіво, доню свого Сина,
2] Сумирне й найвеличніше з сердець,
3] Надіє вічного добра єдина!

4] Подарувала людству ти вінець
5] Облагородження, і стати твором
6]

CCLXXIX

Чи скиглення в гаях зачується пташине,
Чи в літнім вітерці зашепчуть деревa,
Чи лепетливих вод гармонія жива
юди до берега зеленого долине,

Де я сиджу й пишу

Всі ангели і духи всі верховні,
Коли прийшла до горньої господи
Мадонна, всі благої насолоди
I захватів були побожних повні.

“О, що за чар і сяєва сановні! —
Вони казали,—

Благословенні місяць, день і рік,
Пора, година, край, містина мила,
Коли краса її очей сп’янила
Мене, і став я бранцем їх повік.

Благословенні: біль, що в душу вник,
Що

Де погляд ніжний, де чарівний вид;
Де постать горда, де струнка постава,
Де мова та бентежна й величава,
Що завдає негідникові встид?

Де сміх, що жалить того, хто набрид?
Де

Як не любов, то що це бути може?
А як любов, то що таке вона?
Добро? — Таж в ній скорбота нищівна.
Зло? — Але ж муки ці солодкі, Боже!

Горіти хочу? Бідкатись негоже.
Не хочу?

Благословенні будьте, день і рік,
І мить, і місяць, і місця урочі,
Де постеріг я ті сяйливі очі,
Що зав’язали світ мені навік!

Благословен вогонь, що серце пік,
Солодкий

Кульгава старість, юність бистронога —
Все товпиться до вічного порога.
Недовго світом тішаться живі:
Всі підем геть, у всіх — одна дорога.

Ні втоми ти не знав, ні голоду не чув;
Ти все, чим томишся, від чотирьох здобув *.
Та кожний забере свій дар у тебе — й знову
Ти зробишся таким, яким спочатку був.

* Ідеться про

На учті мудрості зняв мову друг вина
(Рум і Аравію збентежила вона):
“Не вірю твердженню, що є вина в вині,
Коли сам Бог сказав, що проститься вина!”

Цей топче стежечку до монастирських брам,
Той шлях до Істини собі торує сам…
Боюсь, настане день і пролунає голос:
“Ви блудите, сліпці! Не тут вона й не там!”