Вірші зарубіжних класиків і сучасних авторів

Титане! в очах твоїх
Відбилось горе і тривоги
Земних житців, що гнівні боги
Погордно зневажали їх.
А що ж за те дістав, Титане?
Лиш скелю, коршака й кайдани,
Німе

Дні пожадані,
ось ви і знов:
сонце весняне,
гомін дібров.

І швидкоплинні
води шумлять.
Що це — долини?
Луки ряхтять?

Свіжістю віє
з синіх небес,
став

Шіва, що під небесами,
вшосте зринув до землі
розділити разом з нами
смертні радощі й жалі.
Дав він згоду тут пожити,
власній волі клавши край:
щоб судити і

Як б’ється серце! Миттю, брате,
в стремена. Мчи, немов стріла!
Став вечір землю колисати
і ніч до взгір’я прилягла.
В імлу вгорнувшись, дуб високий
у небо велетом стримів

Світ бачити є невимовно мило,
Ще ліпший — світ поетів; їхні житла —
Поля багатобарвні; срібно-біло
На них, вночі і вдень, палають світла.
Сьогодні все для мене є чудове:

Одіссей продовжує розповідати про свої пригоди. Північний вітер приносить його корабель до берегів кімерійців, де течія Океану вливається в море; принісши жертву тіням, Одіссей викликає їх.

(Уривок з поеми)

Прощай, прощай! Вже берег зник,
Лиш мріє далина.
I свист вітрів, і меви крик
Над відхланню луна.
Сідає сонце. Ми в той край
Мчимо серед стихій.

Сміється природа радо мені,
Як сяє сонце по зимнім сні!
Барвисті квіти по всіх лугах,
Пташині хори по всіх гаях,
І в кожнім серці радість, весна:
О земле, сонце, любов

Коли у небуття і ймення наше кане,
Не згасне сонечко у небі полум’яне.
Нас не було, та світ не був від того гірший;
Він не погіршає й тоді, як нас не стане.

Як з рабства не можеш звільнити свій край,
Борись для чужого народу.
Про подвиги Греції й Риму згадай
І вмри у боях за свободу!

Служіння добру — найшляхетніша путь,
Тож бийся

Прибувши до Пілоса, Телемах зустрічається з Нестором, який разом із своїм народом на березі моря приносить жертву Посейдонові. Нестор розповідає йому про пригоди ахеян після зруйнування Трої і

Як з тобою вдвох лишаюсь,
Ні про що я не питаю,
В очі, в губки задивляюсь,
Може, ті думки вчитаю,
Що таяться в очках любки,
Може, ті слова впіймаю,
Що не змовили ще губки.

Цей гордий небосхил, байдужий лиходій,
Ще жодному із нас не підживляв надій:
Де знайде зігнуту під тягарем людину,
Іще один тягар він накидає їй.

1] От як скінчили вожді загони свої шикувати,
2] Ринули з криком і гуком трояни вперед, наче птиці, —
3] З криком таким журавлині ключі у високому небі
4] В вирій тікають від злої

Ви в себе всесвіту ввібрали силу
I судите про нього — з небосхилу,
А суть пізнавши — наче небосхил,
Сягаєте чолом земного пилу.

(Переклад Миколи Терещенка)

Раз якось у сильце потрапив Чиж-бідак.
Сердега в нім і бився, і крутився,
А Голуб молодий над ним іще й глумився.
— Ну й сором,— каже, —

Балада (Скорочено)

Провина несказанна,
Що пані вбила пана,
Похоронила в гаї,
Де струмінь протікає,
Лілеї засівала
I, сіючи, співала:
“Ростіть, квітки,

Еней споряджує трофей в пам’ять перемоги над Мезенцієм і разом із здобиччю та полоненими відсилає тіло Палланта до його батька Евандра. Тим часом приходять посли від Латина просити в Енея

Всяк радо прагне загубитись,
щоб до безмежжя долучитись
без надміру — все піде в лад!
Бо ні бажання, ні воління,
ні обов’язків, ні служіння —
лиш насолода

Як прийде час на зов батьків мені
Селитися в чертоги неземні,
Здійматись вихром в обшири незнані,
Чи схилом гір спускатися в тумані, —
Різьблених урн хай не зустріне тінь —