Євген Гребінка

Заграло, запінилось синєє море,
І буйнії вітри по морю шумлять,
І хвиля гуляє, мов чорнії гори
Одна за другою біжать.
Як темная нічка, насупились хмари,
В тих хмарах, мов

1
Горит и красуется пышное лето;
Все в зелень, и в пурпур, и в злато одето,
Все полною жизнью роскошно цветет.
А там, посмотрите, на ветке крапивной
Уродливый червь,

Юность! время золотое.
В ожерелье наших дней
Это перло дорогое
Краше жемчуга морей.
Разлучилась ты со мною,
Улетела, друг мой, ты,
Я сказал тебе душою
Неизбежное:

Ты не люби ее, безумец молодой,
Такой высокою и беспредельной страстью;
Ты видишь ли, на пыл души твоей святой
В ней нет сочувствия, нет даже в ней участья.
Она дитя еще, тебя ей

Слыхали ль вы, когда в дубраве темной
Под кровом девственных ветвей,
Склонясь на грудь подруги скромной,
Руладит песню соловей?

Видали ль вы, когда пожар Авроры
Горит на

Із Вітром Сонечко розгуторило мову
Про силу, бачите, хто з них моцніший був.
Звичайно за словцем балакали по слову,
А далі Вітер так на заклад навернув:
“Чи бачиш, їде ген собі

У лісі хтось розклав Огонь.
Було то восени вже пізно;
Великий холод був, вітри шуміли грізно,
І била ожеледь, і сніг ішов, либонь;
Так, мабуть, чоловік біля багаття грівся
Та,

По Гаю темному туга велика ходить:
Сокири й Топори затіяли войну,
Гай хочуть сплюндрувать і пущі всі пошкодить;
Война ся навела на дерево суму;
Дуби задумались, осики затремтіли,

Орлу схотілось попоїсти;
Піднявсь угору птичий цар
І вгледів відтіля, що край ставка овчар
Онучі прати мусив сісти,
Отара ж попаски попхалась навмання.
Орлу се по нутру;

Люди-братья, вы успели
Ваше дело совершить:
Вы умели, как хотели,
Пламя юности убить.
Эти кудри шелковые,
Эти очи огневые.
Эта музыка речей
Девы-радости моей,
И

Скачет, форменно одет,
Вестник радостей и бед.
Сумка черная на нем,
Кивер с бронзовым орлом.

Сумка с виду хоть мала —
Много в ней добра и зла:
Часто рядом там лежит

Очи черные, очи страстные,
Очи жгучие и прекрасные!
Как люблю я вас! Как боюсь я вас!
Знать, увидел вас я в недобрый час.

Ох, не даром вы глубины темней!
Вижу траур в вас по

В час ночи безмолвный, в час грозных видений,
Когда, засыпая, весь видимый мир
Сольется в неясные, чудные тени,
И дремлют пучины, и дремлет эфир,
И, тайной и мраком весь свет

Охріме, дядечку! будь ласкав, схаменись:
Ти чоловік і з хлібом, і з волами,
І грошики у тебе завелись —
Який тебе лихий ізніс
І побратав з панами?
Покинь їх, хай їм цур! і з

У лузі Маківка весною зацвіла,
Проміж других квіток як жаром червоніла
До єї раз у раз літа бджола,
Бабок, метеликів над нею грає сила.
Пройшов день, два, і з неї цвіт опав,
І

Хто дівчину любить, той любить і ліс.
У лісі так темно, так тихо!
І я його дуже любив то колись,
Та вже мінувало те лихо!..

Дівчата у лісі зовсім не такі,
Як часом бувають у

Были у орла два сына.
Вырос старший сын;
Младший рано на чужбину
Залетел один.

Но лета не укрепили
Мощного крыла;
Он устал – и окружили
Вороны орла.

И, летая,

Не калина ль в темном лесе
Я не красная ль была?
А теперь меня сломали
И в пучки перевязали:
Это доля моя!

Не трава ли зеленая
В чистом поле я была?
А теперь меня

Порою я мрачен, печален, угрюмый,
С мечтой одинокой сижу
И, скован какою-то грустною думой,
На юг ненаглядный гляжу.

Друзей и родимых, и предков могилы
Покинул на родине я;

Син

Скажи мені, будь ласкав, тату,
Чого ячмінь наш так поріс,
Що колосків прямих я бачу тут багато,
А деякі зовсім схилилися униз,
Мов ми, неграмотні, перед