Євген Гребінка

В степи седой стоит курган передо мною;
И мысль моя полна неясною мечтой!
Он говорит забытой стариной
И дух животворит собою.
На нем растет полынь, всегдашний друг степей;

Молода еще девица я была,
Наша армия в поход куда-то шла.
Вечерело. Я стояла у ворот —
А по улице все конница идет.
К воротам подъехал барин молодой,
Мне сказал: “Напои,

“Мабуть, нема уже на світі правди!
Мабуть, вона уже за море утекла!
Чим я од Муцика поганший, справді?
А пані те щеня учора привезла,
Сьогодні вже йому і дзвоник почепили.
Да

В зале душно: блеск и свечи,
Пестрая толпа гостей;
В зале хохот, в зале речи,
В зале слышен соловей.
То искусно свищет песни
Пред восторженной толпой
Иноземец молодой.

“Мабуть, на небі звісно стало
(Про себе Віл в кошарі гомонів)
Про те, що ввесь мій вік я все за двох робив
Да й витерпів-таки чимало —
Що в плузі силковавсь, копиці волочив,

Рибалонька, митець усе в воді ловити,
Бажаючи поймать в’юнів,
В Болото Вершу засторчив.
Довгенько щось вона там мусила сидіти,
Язик жіночий є, да нічого робити
(А зроду,

У лісі хтось розклав Огонь.
Було то восени вже пізно;
Великий холод був, вітри шуміли грізно,
І била ожеледь, і сніг ішов, либонь;
Так, мабуть, чоловік біля багаття грівся
Та,

Что ты? скажи мне, мое сновидение,
Что ты, добро или зло?
Случай слепой иль само провидение
В мир наш тебя привело?

Часто с друзьями на жертву веселию
Ночь посвятив

Хочу я молиться; душа моя просит
Беседы отрадной с источником сил;
Волнение мира она не выносит,
Ей мало курений обычных кадил,
Ей тусклым сияньем горят наши свечи,

Благоговею я пред девой,
Когда, полна поэзии святой,
Она волшебною рукой
Разбудит спящие напевы.
И звуки чудные толпою полетят:
То громом торжества октавы загремят,
То

Миряне, слухайте, щось маю вам сказать:
От сих різдвяних свят, на самої Меланки,
Дурний школяр Денис, запрігши шкапу в санки,
Із школи поспішав до батька ночувать,
Щоб завтра по

Были у орла два сына.
Вырос старший сын;
Младший рано на чужбину
Залетел один.

Но лета не укрепили
Мощного крыла;
Он устал – и окружили
Вороны орла.

И, летая,

Учора мій сусід купив собі Коня
Із табуна, татарського, презлого,
Такого жвавого, такого вже баского!
Дивлюсь: сусід і вся його сім’я
Уздечки не напнуть на його.
Сусід сусідів

На ставі пишно Лебедь плив,
А Гуси сірії край його поринали.
“Хіба оцей біляк вас з глузду звів? —
Один Гусак загомонів, –
Чого ви, братця, так баньки повитріщали?
Ми

У лузі Маківка весною зацвіла,
Проміж других квіток як жаром червоніла
До єї раз у раз літа бджола,
Бабок, метеликів над нею грає сила.
Пройшов день, два, і з неї цвіт опав,
І

Пир волшебными огнями
Разливался и горел,
Стройнозвучными стихами
Хор певцов веселый пел.
Мы гуляли именины
Басни русския творца,
От времен Екатерины
К нам дошедшего

Я видел сон: Аравии пустыни,
Раскалены, необозримы,
Раскинулись в моих глазах.
И, будто манием волшебные десницы,
Святые библии страницы
На них воскресли в чудесах.

Бело личко, черны очи –
Хороша я, молода;
Как любить бы мне хотелось,
Как мне хочется любить!..

Ах, утратила я счастье!
Я была еще глупа,
А любил меня мой милый –

Опять передо мной знакомые поля,
И села мирные с цветущими садами,
И речки тихие, и песни соловья,
И степи вольные, покрытые цветами.

Всё так же, как в былые дни,
Безбрежно

Я бачив, як пшеницю мили:
То щонайкращеє зерно
У воду тільки плись, якраз пішло на дно,
Полова ж, навісна, пливе собі по хвилі.

Привів мене господь побачить і панів:
Мов