Ян Бжехва

— Гей, тигре! Що чувати?
— Мені вже набридли грати!
— Волі хочеться?
— Ще й як!
Я б поснідав вами всмак!

Отака в очах тривога —
Ноги завеликі в нього.
Не одна, а всі чотири
У шкарпетках роблять діри.

Пазури в лева — левині.
Кепкує з усіх в пустині.
А ще до того як рикне —
То ворог одразу зникне.

Чи не правда, чи не диво,
Розмальоване примхливо?
Чи це хтось осла узяв
І на сміх посмугував?

Оце — дивіться — жирафа.
Вона заввишки — як шафа,
Та ще й витягає шию.
А я так не вмію!

Черепаха їхать поїздом хотіла.
Раптом каже:
— Ні! Не буде діла…
У кишені в мене вітер свище;
Помандрую пішки — доберуся швидше!

Ми спитали в крокодила:
— Звідкіля ти?
— З річки Нілу.
От сідайте всі на спину —
В Ніл рушаю за хвилину.

Ця тварина бити звикла,
Має дуже гострі ікла
І до того ж бистрі ноги.
Утікай мерщій з дороги!

Рудий батько, рудий дід:
Я в рудий удався рід.
Та не треба в клітку лізти,
Бо за ногу можу вгризти.

Дозвольте відрекомендувати:
Це зубр — отакий кошлатий.
Ну ж, зубре! Вклонися чемно,
Скажи:
— Мені дуже приємно!

Скажу тобі кілька слів,
Що думаю про вовків:
Якби не були на картинці,
З’їли б тебе наодинці!

Нам дуже шкода бідолаху:
В пісок він дзьоб хова від жаху.
Зате завбільшки з добрі дині
Несе яєчка страусині.

— Папужко! Папужко!
Скажи мені щось на вушко!
— Не скажу, бо ти плетуха —
Всім розкажеш — теж на вухо.

Сова себе від сонечка хова,
А сонечко від неї — ні!
Страшенно дивно це мені!

Верблюд тягає два горби,
Як найкоштовніші скарби.
І тільки губи надимає,
Що третього горба немає!

Якось жаба
Та й заслабла.
Тож, до лікаря побігла,
Стогне:«Мабуть захворіла»!

Окуляри той поправив,
Бо старим був, хоч і бравим,
Й каже, як оглянув хвору,
З пальцем,