Володимир Івасюк

Заснули мальви коло хати,
Їх місяць вийшов колихати.
І тільки мати не засне,
Мати не засне, –
Жде вона мене.

Приспів:
О, мамо рідна, ти мене не жди,
Мені в наш дім

Я піду в далекі гори
На широкі полонини,
І попрошу вітру зворів,
Аби він не спав до днини.

Щоб летів на вільних крилах
На кичери і в діброви
І дізнавсь, де моя мила

Тече вода, тече бистра,
А куди – не знає,
Поміж гори, в світ широкий
Тече, не вертає.
Ми зустрінемось з тобою
Біля водограю
І попросим його щиро –
Хай він нам

Ти признайся мені,
Звідки в тебе ті чари,
Я без тебе всі дні
У полоні печалі.
Може, десь у лісах
Ти чар-зілля шукала,
Сонце-руту знайшла
І мене

Мадонні незнаній
Віками лунали
Органні хорали
В густі небеса.
А я тебе знаю,
Тебе я кохаю,
Люба Маріє!

Приспів:
Вийди, моя мила,
Все нічка накрила,

Скоро вечір…
Одинокий лист, гнаний вітром, пролітає повз мене.
Він більше сюди не повернеться.
Не повернусь, мабуть, і я, бо навіщо?
Моє кохання — як той жовтий лист.
Він може

Вітер вже нахмурив чорні брови,
Сад затих до ранку, присмирнів.
Під крилом блакитної любові
Спи, дитя, в діброві снів.

Приспів:
Люлі, ластівко, люлі, радосте,
Срібний мій

Автобус їде трасою нічною,
І вечір зоряний рікою
У вікно тече.
Мою сусідку незнайому
Змагає сон, долає втома, —
Вона кладе свою голівку на моє плече.

Приспів:
І мчить

Пролягла дорога від твоїх воріт
До моїх воріт, як струна.
То чому ж згубився твій самотній слід –
Знаєш ти одна, ти одна…

Зимна осінь ще той слід листям не накрила,
Бо до

Коли поїдеш, любий друже,
Із краю гір, шовкових трав,
Візьми з собою мою пісню —
Я в неї щастя наспівав.

І де б не був ти, пісня стане
Повік подругою тобі:
У радості осяє

Ми, дзвіночки лісові,
Піднялися у траві.
Дінь-дінь-дінь! – в блакитний світ
Посилаємо привіт.

Дінь-дінь! – співає вся земля,
Дінь-дінь! – повторюють дівчата.
Дінь-дінь! –

Як стріла до видноколу, час у даль летить,
Сипле осінь вже додолу барви верховіть.
І сьогодні, як колись, ти дав мені кленове листя,
У руках приніс, як пломінь, про далеку осінь

У ночі травневі наснилась мені
Моя добра зірка,
І світ весь засяяв, і стало в душі
Так радісно, так зірно.

Здається, ввійшов в мої дні весняні
Бентежний неспокій.
І всюди

Скоро вечір…
Осінній лист пролітає повз мене.
Він більше ніколи не повернеться сюди.
Не повернусь, напевно, і я, бо навіщо?
Моє кохання, як цей лист,
Може упасти тільки до

Як ішла я опівночі
Понад тихою водою,
Зачерпнула в руки срібло
Те, що місяць там залишив,
І зробила з нього перстень…

А як сонце привітало
Мене вранці в чистім полі,
Я

Я піду в далекі гори
У вечірнюю годину
І попрошу вітра зворів,
Щоб не спав, не спав до днини.

Щоб летів на вільних крилах
У широкі полонини
І приніс до ранку квіти,
Що

Як ішов селом я
В літнє надвечір’я,
Вітер капелюха
Звіяв на подвір’я,
Мого капелюха
Покотив подвір’ям.

Дівчина із хати
Вздріла і метнулась, —
Дала капелюха
Й

Там за горою, за крем’яною
Стоїть калина над рікою,
А біля неї дівчина жде —
Чомусь коханий не йде, не йде.

Приспів 1:
А швидка річка шумить, хлюпоче,
Шалений біг спинить

Наче зграї птиць, роки ідуть —
Я спішу за ними в дальню путь.
Хочу я повік струмком гірським
Злитись з морем пломінким.
Хочу я повік струмком гірським
Злитись з морем

Як почую твій голос в своїх думках,
Моє серце в небо лине, наче срібний птах,
І несе мене у південний край,
Де пливуть в імлі білі кораблі.

Кораблі, кораблі в золотистій