Віть Вітько

До середини зими
вісім кроків без семи.

Раз-два –
дехто лічить від Різдва.

Три-чотири –
вовка в хаті причинили.

П’ять-шість –
прийде зайчик – вовка

Зелена ящірка
змайструвала ящика.

А горличка сива
трохи сіна натрусила.

Прилетіла зозуля,
черевички роззула.

Черевички чебрецеві,
де ви?..

Ку-
ку?!

Сім рожевих павутинок –
цінь – ці-цінь!

Під горою мій будинок –
цінь – ці-цінь!

Під горою, під крутою –
цінь – ці-цінь!

Не вгадаєш під котрою –
цінь –

Загадаю тобі ребус
про дванадцятий тролейбус.

Кругом нього хлопці босі
тупцювали на морозі.

Їв тролейбус булку з маком
і чомусь тихенько плакав.

Десь та спить тарган вусатий.
І горобчик хоче спати.

Дощик спить у кропиві.
Сплять край неба скрипалі.

І лишень одненькій скрипці
лячно спати в чорній скриньці.

Відчиняю сто дверей –
за дверима сто дерев.

І рушницю тричі кращу
вовкові націлю в пащу.

Вовк заплаче: ой не ціль!..
Не чіпатиму зайців.

І казати навіть сором,
що під нашим осокором

30-40-50
на мотузочці висять.

Як висять, чому висять,
і чому аж 50?

І чого казати сором,
що насправді тільки 40?

Срібна нічка очі мружить:
мур-мур-мур.

І знадвору сірий котик
три зорі мені прикотить:
мур-мур-мур.

Три зорі мені прикотить
ще й одну,
доки тіні сплять під

Плине човник
синьо-чорний,

а весло
в море занесло.

Із весла
гілка виросла.

На гілці
посідали вівці,

а баранчик
грає на сопілці.

Попід муром тополята стоять –
не чотири та й не п’ять тополят.

Перший, щонайвищий, свище:
я найви,
я найви,
я найвищий!

Другий – не такий, як усі,–
на бруківку жовте

На зупинці трамваю
жовту квіточку тримаю.

А трамвай заблукав –
трусить я-яблука.

Яблучка трусить
нашій Катрусі.

День до вечора тривав –
я мотузочку тримав.

А як вечір звечорів –
зазоріло дві зорі.

Перша – срібна, друга – ледь.
І настала ніч, але

шелестіла тринь-трава
перед

Білий крук – зелена зебра –
тиха вуличка Озерна.

Три двори – чотири хати.
Біля хат – стовпи вухаті.

Зірве Місяць вісім вишень
і закряче, наче крижень.

Наче прутик по

Тигри ходять по кватирі:
два а два – чотири тигри.

І висока жовта шафа
обернулась на жирафа.

Щоб її не з’їли тигри:
раз-два-три-чотири.

А малий червоний

Андріївським узвозом
чалапкає моро –
морозиво.

А в морозива-морозивка
ріжки-ніжки, як у козлика.

А на ніжках – чобітки,
чобітки-відерця.

Шоко-шоко-шокола

Я придумав казку
про горбату праску.

Про червоний баклажан,
що на сонечку лежав.

Ох, лякався праски,
аж тікав із казки

той-таки баклажан,
що на сонечку

Муха більша, як літак.
Може бути, що не так.

Від суботи дощ іде.
Може бути, що ніде

ні калюжі, ні струмка –
тільки вуличка струнка.

Тільки трохи щось не так –

Песик-персик грався нишком:
чоботи хропли під ліжком.

На стіні рябіла мапа.
Там, де Африка бахмата,

лев розлігся на городі
із цигаркою у роті.

Песик-персик кашу виїв

Панночка Галя
на скрипочку грала.

Що на першій струні
квіти розцвіли.

Що була зросла
край поля сосна.

Що хлопці-молодці
не ходять по струнці.

На те вони

Вітер гілочкою ляскає.
А на гілочці крижинки:
дзень-дзелень!

Дощику-хлопчику,
не крапай, будь ласка,
на мої крижинки зелені.