Віть Вітько

Сипле сніг-першосніг,
сипле сніг у жовтні.
Привезли снігу міх
чепуристі жовни.

Сипле сніг-першосніг,
снігу по коліна.
По коліна в снігу
мальва королівна.

По

Песик-персик грався нишком:
чоботи хропли під ліжком.

На стіні рябіла мапа.
Там, де Африка бахмата,

лев розлігся на городі
із цигаркою у роті.

Песик-персик кашу виїв

Муха більша, як літак.
Може бути, що не так.

Від суботи дощ іде.
Може бути, що ніде

ні калюжі, ні струмка –
тільки вуличка струнка.

Тільки трохи щось не так –

Десять, дев’ять, вісім, сім –
дядько яблука трусив.

У коморі миші сплять –
шість, п’ять.

Ще чотири, три та два –
потолочена трава.

То один –
покотив на

Ми впіймали кажана.
Кажаниха каже: на!..

Нате по півгривні,
аби папі в Римі

не боліла голова
ще й за мого янгола.

Будьте-но привітні!
Відпустіте кажана
під

Як по ниточці ходив
звір такий собі один.

В нього роги є аж два,
й отакенна голова!

Голова, немов казан,
щоб нікому не казав,

ніби весело жукові
у коробці

– Що ти робиш, Вітьку?
– Таку собі квітку.

– Чого ж вона дерев’яна?
– Аби не зів’яла.

– А чом квітка-деревітка
не така як треба?

– Через те, що муха-злюха
під

Раз – пудель, двічі – пудель.
Пудель пуделя напудив.

Пудель схожий був на лева.
Другий схожий був на клена.

Перший-другий, другий-перший.
Клен од лева тричі

Біля моря, біля Дунаю
з вуха воду виливаю.

Чотирнадцять відер
затопили Відень.

На городі дички –
ондечки!

Що на першій дичці,
я не бачу звідси.

А на другій – он! –
кряче ворон.

І чого він кряче,
і чого неначе

очі-намистини
на хліб

На блакитному папері
намалюю сині двері.

Сині вікна, синій ліс
і будинок без коліс.

Під будинком є печера.
У печері є вечеря:

три тарілки, ложка, пляшка,
а на

Деревляний хлопчик
видерся на стовпчик.

Сюди вітер –
туди вітер!

Червень,
травень.
квітень.

Мати, мати, материнка,
пів’яблука – половинка.

Пів’яблука мого –
половинка твого.

Равлику-муравлику,
мій малий кораблику –
ясенові щогли.

А на щоглі
щиглі два –
овва!

На вербі росте цибуля –
не буряк,
на майдані свиснув рак-неборак.

Вулиця до неба стала сторч,
і не так ходити треба –
хоч-не-хоч!

У кишені в мене жук, жук,

Грає коник на одній струні –
майже голосні його пісні.

Джміль гуде, як десять літаків,
та, мабуть, не всі джмелі такі.

Жайворонка хтось на небо взяв
і на довгу нитку

Чи то клопіт, чи не клопіт? –
загубив лелека чобіт.

Загубив і не шукав, не шукав –
босу ногу заховав у рукав.

Ти б ніколи ногу так не взув,
а лелека ще й дратує

Зависока трава –
вища дерева
трава.

А моїй матусі
по коси русі
трава.

А мені до личка –
я ж невеличка,
а мені до личка
трава.

Люлі, люлі в траві

Як захочу –
маю малинові коні,

малинові коні –
на долоні,

на моїй долоні –
ягоди червоні.

А мої дерева
схожі на лева.
Разом лапи склали
в гриви заховали.

А хто каже: леви,
леви кришталеві.
Разом лапи склали
в гриви заховали.

Ой випало снігу