Віктор Кордун

І настає такий час, коли ні жити, ні вмерти –
і день не минає, і ніч не відходить.

А десь отам стороною, аж ген стороною
розтікається дрібно по берегу ночі бузок,
доцвітає

Земля за колючим дротом,
земля позбавлена волі.
У плинних древлянських широтах
сосни вклякають поволі.
Не вберегли ми рідну землю,
ще й у горі залишили потім.
Тож чи я

Пішли сестрички по гриби,
руденький песик з ними.
Туди-сюди, де не ступи,
руденький песик з ними.

Набрали повний козубок,
руденький песик з ними,
маслят, лисичок,