Вірші Василя Стуса: голос боротьби та свободи
Націлений у небо обеліск…
- Автор: Василь Стус
Націлений у небо обеліск,
вода, як вічність, літепло струмує,
старий ясмин — оцвіттям весь німує,
а віддалі — німує чорний ліс,
а навпіл зламаний іржавий кріс
в граніт
Невже ти народився, чоловіче…
- Автор: Василь Стус
Невже ти народився, чоловіче,
щоб зазирати в келію мою?
Невже т в о є життя тебе не кличе?
Чи ти спізнав життєву путь свою
на цій безрадісній сумній роботі,
де все людською мукою
Автопортрет зі свічкою
- Автор: Василь Стус
Тримай над головою свічку,
допоки стомиться рука —
ціле життя. Замало — нічку.
Довкола темінь полохка.
Літають кажани, як кулі.
Нестерпом студиться щока.
Де ви, крилаті?
Як добре те, що смерті не боюсь я…
- Автор: Василь Стус
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті,
Так тонко-тонко сни мене вели…
- Автор: Василь Стус
Так тонко-тонко сни мене вели
повз кучугури й урвища — додому,
туди, назустріч горю молодому,
де в кілька вод мої жалі текли
устами матері, дружини й сина.
Знялась моя жалоба до
Будні тут тобі про свято…
- Автор: Василь Стус
Будні тут тобі про свято,
а про свято — будні правлять.
Хоч занадто творчу хату
пильні погляди буравлять,
хоч твоє зголіле серце
тут обмацують руками —
не зважай на те, не
Де свінула Софія світанкова…
- Автор: Василь Стус
Де свінула Софія світанкова,
упав каштан, немов морений дуб.
О рідна стороно! Бувай здорова,
ти щонайтяжча із моїх загуб.
Сухий мороз і не зацвівши в’яне,
на яблунях і листя
Виховання
- Автор: Василь Стус
Подолай себе, грішнику,
Правили вихователі,
Шмагаючи йому спину
канчуками
I бідолашний не витримав
добре натужився
і посунувся з себе
поминаючи грішну плоть
Відбігши на
Танцює зек у батькових чоботях…
- Автор: Василь Стус
Танцює зек у батькових чоботях,
мов дерев’яним гупає прачем.
Під сивим небом і дрібним дощем
обтрушує він душу від скорботи
і сажі самоти. А дощ іде,
біжить вода за номерного
I поблизу — радянський сад…
- Автор: Василь Стус
I поблизу — радянський сад,
будова й роздуми в маруді
про довгу чергу самозрад.
Я кочегарю в халабуді.
Ставок тьмяніє, наче ніч,
розлита й вигускла до ртуті.
Так добираються до
Уже Софія відструменіла…
- Автор: Василь Стус
Уже Софія відструменіла,
відмерехтіла бузковим гроном.
Ти йшла до мене, але не встигла
за першим зойком, за першим громом.
Немов почвара в пекельнім колі,
довкола ж тіні, довкола
Зазираю в завтра — тьма і тьмуща…
- Автор: Василь Стус
Зазираю в завтра — тьма і тьмуща
тьма. I тьмуща тьма. I тьмуща тьма.
Тільки чорна водь. I чорна пуща.
А твого Святошина — нема.
Ні сестри, ні матері, ні батька.
Ні дружини. Синку,
Пірнаю в ночі, наче в сни…
- Автор: Василь Стус
Пірнаю в ночі, наче в сни,
до ранку не прочахну.
А три весни, як три стіни,
пополотніли з жаху.
Ще видиться: тонка сосна
пірнути в небо хоче,
стоїть дружина голосна
і в
Ще й до жнив не дожив…
- Автор: Василь Стус
Ще й до жнив не дожив,
ані жита не жав,
не згубив, не лишив.
І не жив. І не жаль.
Тьмавих протобажань
заповітна межа:
ці напасті зі щастям
давно на ножах.
Безборонно
Людям, рокованим на смерть…
- Автор: Василь Стус
Людям,
рокованим на смерть,
видали рушниці
(вволили іхне останне бажання)
I вони стали розстрілювати
інших рокованих на смерть,
аби примиритися
із власною
За шибами туркочуть голуби…
- Автор: Василь Стус
За шибами туркочуть голуби
і горобці виспівують щасливі,
перегуки і гамори грайливі
все хлюпають об шиби, мов прибій,
так дивно відгороджений вікном
і зависоким муром. Синь
Раз на тиждень…
- Автор: Василь Стус
Раз на тиждень
Вони викопуються з землі,
з нірки, сизої од самотності,
і збираються разом.
Кожен кріт уявляє себе людиною,
забуваючи, що він кріт,
але забувши, який він
Мертвий сон галактик…
- Автор: Василь Стус
Мертвий сон галактик як не здушить нас,
Спати, спати, спати, бо минувся час.
Ніч блукає глупа у глухім степу.
Хто там світ протупав — тупу-тупу-ту.
Чи якась почвара, чи якійсь
Вже цілий тиждень обживаю хату…
- Автор: Василь Стус
Вже цілий тиждень обживаю хату.
Здається, і навикнути б пора.
Стілець і ліжко, вільних три квадрати,
що сповнені цілющого добра
небес просвітлих. Сонця синє груддя
аж ломиться у
П’ючи біду, неначе оковиту…
- Автор: Василь Стус
П’ючи біду, неначе оковиту,
я заховався, змовкнув і затих.
Ні ворогів, ні друзів дорогих,
ні сліз, ані клятьби, ані привіту,
ані небес, ні сонця — теж нема.
Мені затоваришила
Сторінка 5 із 16
Інтрига в вірші до останнього рядка! Чудово! Дякую! Пиш ...