Вірші Василя Стуса: голос боротьби та свободи
Пам’яті М.К. Зерова
- Автор: Василь Стус
Колеса глухо стукотять,
мов хвиля об паром,
стрiчай, товаришу Хароне,
з лихом i з добром.
Колеса б’ють, колеса б’ють,
кудись торують путь,
уже й додому не вернуть,
додому —
Вхопився обома руками…
- Автор: Василь Стус
Вхопився обома руками
За хвилю: винеси мене!
Вже безпорадному, важка мені
Душа, бо, зігнута, не гнеться
Вже далі спина, бо тепер
Мені одна лиш смерть – за друга,
Бо вже ні
Як страшно відкриватися добру…
- Автор: Василь Стус
Як страшно відкриватися добру.
Як страшно зізнаватись, що людина
Iще не вмерла в нас. Як страшно ждати,
коли вона захована помре
у темряві, щоб нишком відвезти
на цвинтар душ, і
Сидимо біля погаслого вогнища…
- Автор: Василь Стус
Сидимо біля погаслого вогнища,
перетрушуємо в долонях попіл,
розтираємо витухлі геть вуглини:
а що як зажевріє раптом жар?
Тут темно і темно там і ще далі темно,
але жар ніби
Молочною рікою довго плив…
- Автор: Василь Стус
Молочною рікою довго плив:
об мене бились білостегні риби,
стояв нестерпний світ, як круча здиблений,
а попід кручу зяяв чорний рів.
Оце. Оце воно. Оце воно —
лиш ти і я. I
Вдасться чи ні…
- Автор: Василь Стус
Вдасться чи ні
сього разу повернутись додому?
Вдасться чи ні?
Cтарий терикон шахти 10-біс,
де ти в дитинстві збирав вугілля,
обріс чотирма новими.
I де з них твій давній — не
Чоловік підійшов до меморіуму…
- Автор: Василь Стус
Чоловік підійшов до меморіуму
і прочитав на ньому власне ім’я:
вічна слава героям,
що полягли за незалежність Вітчизни.
Йому приемно й боляче.
Під однією сорочкою Колима і
Тагіл. Зима. Шістдесят перший рік…
- Автор: Василь Стус
Тагіл. Зима. Шістдесят перший рік.
I я солдат, що після всіх скорочень
попав сюди — докантувати строку,
одержав за зразкове воєнробство
(були солдатські жарти —
Я йшов з труною товариша…
- Автор: Василь Стус
Я йшов з труною товариша й думав:
щастить — таки людям,
задер ноги, i нiякого тобi клопоту,
востаннє блиснув голими стегнами покiйника,
а свiт хай собi ходить хоч на головi.
Та
З дитячих спогадів
- Автор: Василь Стус
Добридень наш — гіркаво-запахущий,
осотом і щирицею пропаx.
Куріє порох. Недалечко — шлях.
Зобіч од нього — сизі райські кущі.
Подертий бриль на голові. В руках —
тупа сапа:
Вертання
- Автор: Василь Стус
Перерізане світлом вікно
вулиці — біле по білому
аж до болю.
Насип.
Далеке шосе.
Машини.
I небо вологе — над.
Шлях у себе:
вабить (уже закритий),
відкривається (на
У Прохорівці — сни, мов ріки…
- Автор: Василь Стус
У Прохорівці — сни, мов ріки
напровесні: об груди б’ють,
як об пороги. Думи йдуть,
неначе дзвони. I великі
тумани в головах ростуть.
У Прохорівці сни, мов ріки.
Так увижається
Звіром вити, горілку пити…
- Автор: Василь Стус
Звіром вити, горілку пити — і не чаркою, поставцем,
і добі підставляти спите вірнопідданого лице.
І не рюмсати на поріддя, коли твій гайдамацький рід
ріжуть линвами на обіддя кілька сот
Безсонної ночі
- Автор: Василь Стус
Думи визбираю, мов зерня,
Ніби стернями колоски.
Колять сльози. Колючі сльози.
Остюками — в очах.
Ніч протовпиться, як п’яниця,
по кімнаті, по стінах шастає.
І мовчить, і
Менi здається, що живу не я…
- Автор: Василь Стус
Менi здається, що живу не я,
а iнший хтось живе за мене в свiтi
в моїй подобi.
Нi очей, нi вух,
нi рук, нi нiг, нi рота. Очужiлий
в своєму тiлi. I, кавалок болю,
I,
То все не так. Бо ти не ти…
- Автор: Василь Стус
То все не так. Бо ти не ти,
I не живий. А тільки згадка
минулих літ. Черед мости
віків блага маленька кладка.
А небо корчиться в тобі
своїм надсадним загасанням,
яке ти тільки
Чого ти ждеш?…
- Автор: Василь Стус
Чого ти ждеш? Скажи — чого ти ждеш?
Кого ти виглядаєш з-перед світу?
Кого ти сподіваєшся зустріти,
а най і стрінеш — віри не доймеш?
Тамтого світу закуток глухий,
а в ньому жінка,
Цей корабель виготовили з людських тіл…
- Автор: Василь Стус
Цей корабель виготовили з людських тіл.
Геть усе: палуба, трюм, щогли
I навіть машинне відділення.
Морока була з обшивкою —
особливо погано держали воду місця,
де попадалися
Їх було двоє — прибиральниця i двiрник…
- Автор: Василь Стус
Їх було двоє — прибиральниця i двiрник.
Вони сидiли на Володимирськiй гiрцi —
там, де видно увесь Труханiв острiв,
Дарницю i навiть поближнi трамваї,
i жваво обговорювали замацану
Сто років як сконала Січ
- Автор: Василь Стус
Сто років як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії.
І глупа облягає ніч
пекельний край і крик пекельний.
Сто років мучених надій,
і сподівань, і вір, і крові
синів, що за
Сторінка 2 із 16
Інтрига в вірші до останнього рядка! Чудово! Дякую! Пиш ...