Василь Мова

ХР(истині) Д(анилівні) А(лчевській)

Як зачую я ваш голос
Мелодійний і грайливий,
Веселіше в грудях б’ється
Серце сумне і вразливе.

Як забачу личко ваше
І привітне й

(Пісні про долю переселенців)

I
Темна ніч стоїть надворі, і свистить-мете кура;
У кутку в холодній хаті в купку збилась дітвора.
Засмутившись, хирна мати над колискою

Буря виє, вітер свище, темна ніч надворі,
І стоїть, мов гомін грізний, буйний шум на морі;
А на серці ясно й тихо: гонять з його хмари
Твоє личко — сонце ясне — й оченята карі;
І

1.
Ой виходжу уночі я на дорогу, —
Крізь імлу блищить вона чудовно;
Ніч мовчить, пустеля слуха Бога,
Й зірка з зіркою бесідують безмовно.

В небесах

…під час ювілею двадцятип’ятилітньої літературної діяльності його

Коханий поете, шановний земляче!
Прийми привітання від серця, козаче!
З далекого краю з тобою вітаюсь,

Я з зорею встав до справи,
Україні долі ждучи,
І зростив в душі буявій
Гарний кущ надій цвітучих.

Та знялась лиха негода,
Що Вкраїну обхопила,
І надій цвітучих вроду

Благословен, хто простує во ім’я Господнє,
Благословен, хто бореться за щастя народне.
Але проклятий, хто служить справам людсько-панським,
Але дурень, хто йме віру брехням

I
Сумно в хаті у ткачихи; вбогий каганець
Ледве точить світ мигтючий, бо згорів ґнотець.
Тихо блима він в куточку, ладиться згасать
Й ледве-ледве освітляє лаву та верстать.
За

…відібравши від його в дарунок книжку творів “З давнього зшитку”.

Дарунок твій любий “Із давнього зшитку”
З великим спасибі я взяв до ужитку.
З утіхою серця його

(На прощання з Україною)

Ой, вийду я в чисте поле, на могилі стану,
Озирнуся навкруги себе, на степи погляну…
Ой, ідуть степи розлогі, скільки око вбачить;
Чого ж душу

I
Знов і знову борюся я з тугою,
Знову дивлюся в вікно на змарнілі гаї;
Вітер аж свище, і хмара женеться за другою,
Ніби кудись то їх манять надії свої.
Є ще і в мене надія

Свистить аж ляскає машина,
І ось відчалив пароход,
Несучи на могутній спині
Гурмою стовплений народ.
І вже машина гуркотить,
Шумлять колеса, б’ючи воду.
Вода кипить і

Ой чия то панночка співає
Та на гостей цікавенько зглядає?
А співає пісні вона мужичі,
А ті гості — все ґалянтні паничі.

І, звернувши на ті співи увагу,
Потихеньку

Ой не плач, не плач, дівчино,
Ізнечев’я чи з пустоти;
Ще настане та година,
Що наплачешся з скорботи…

Смійсь, щоб серденько раділо,
Поки є чого радіти,
Поки горе ще не

Гарно співаєш ти, люба дівчино!
Спів твій із серця либонь виринає,
Бо в моє серце, як струмок, він рине,
Тихою втіхою душу сповняє.

В співі бажання палкії вчуваються,
Гарні

Він ледве хрест важкий доніс
І став, схилившися з несили, —
Кати той хрест тогді взяли,
Глибоко в землю устромили,
Одежу вбогую вони
Зняли нечистими руками
Й Його, святого,

Як у пустині неплодющій,
На смерть під скваром приреченій,
Холодний струмочок живущий
Крізь ґрунт, у камінь запечений,
Проб’ється свіжим джерелом
І відживить усе кругом,

В хмарах, на північ летючих,
Місяць блискучий ниряє:
То поринає він в тучі,
То на блакит виринає.
Місяцю ясний, блискучий!
Серцем з тобою я маюсь:
Вкупі зникаю у

Зачарований лежу я
Під березами край гаю;
Вітерець мене цілує,
Шум берез мене впещає.
Ні хмариночки немає
В небі яснім і привітнім;
Воно землю обіймає
Звідусіль шатром