Василь Мова

Густий морок скрізь по хатах,
Густіший в будинках,
Що нема душі живої
В сестрах українках.
П. Куліш

I
Ой гримлять, гудуть музики у велебно

Присвячується жінці моїй Надежді Іванівні

Люлі-люлі, дитиночко,
Засни в добру годиночку!
Засни, лишка не знаючи,
Дозвіллячка вживаючи.
В тебе хатка теплесенька,

(З альбому Х. Д. Алчевської)

І я кохаю вас, голубко,
Та не за очі й не за губки,
Не за принади заласні,
Що інших манять і вві сні,
Не як мету свого жадання,

Не пустуй, моя голубко, не турбуйсь мене смішить —
На душі моїй сьогодні мов тягар важкий лежить.
Аж волосся вгору лізе, й піт краплястий криє ліб,
Як обійме мене думка, у який

Ой уранці раним-рано
Чутно голос Ярославни;
Мов зозулька з-між гілля,
Вона тужить-промовля:
«Ой полечу-повитаю
Зозулею по Дунаю,
Омочу рукав бобряний
У воді Каяли

Знову весна розгостилась,
Знову вже тануть сніги,
Знов ручаї у яри покотились,
Знов пучнявіють луги!..

Знов і в душі розбудились
Теплі чутоби гуртом,
Знов вона вся

(Колись було присвячено ледачому землякові Алчевському на столiтку зруйнування Січі)

Налігши над плугом,
Оре хлібороб,
І піт крапелястий
Укрив йому лоб;
Аж ось

І бачу я тоді широке синє море —
Клекоче глибина, і стогне, і реве,
І хвилі піняві збігаються, як гори,
І гурт човнів на морі тім пливе;
І дружно козаки на весла налягають,
І

Вмер козак на самотині
В тяжкому засланні,
Вмер без свідків, без родини
І без розпрощання.

Вмер козак з нудьги та туги,
В тундрах марно згинув,
Та в листі своїм до друга

Гей, давно, за літ хлоп’ячих,
Був нас гурт метких, гарячих;
Ми горнулися в громаду,
І була в нас рада в раду

За Вкраїну сміло стати,
Її з злиднів рятувати,
Та будить

Жінко моя люба,
Любі дітинята,
У людей сьогодні
Привелике свято:

Там, в Карпатській Русі,
Де інші закони,
Там з дзвіниць сьогодні
Зрання гудуть дзвони:

До

Під стріхою убогою живе дівка-краля —
Ваблять душу очі чорні й губи, мов коралі.
Під стріхою убогою пісня не вгаває —
Туди ж мою рано й пізно душу пориває.
Ой ти ж, стріхо убогая

Зимою у купці на краю долини
Стоять на узліссі аж три деревини.

І перва в тій купці — висока сосна,
Що саме узимку зелена й рясна.
Про літечко ясне соснині байдуже, —
Тоді