Василь Голобородько

В глиняному глечику, як бджоли,
молоко уранішнє гуде,
пахощами сяє серед столу
паляниці сонечко руде.

На тарілці молода цибуля,
квашені із діжки огірки,
в гарно

Хай слово тоді умре,
хай забудеться все сказане і написане.
Хай вмовкнуть радіо і промовці,
і перестануть виходити органи брехні — газети,
і згорять бібліотеки — ці

Сліпі падають до ями своїх очей.
Малярі малюють на полотні рямці,
по них малюють іще рямці,
за ними мертвого коня у білому полі.
Шириться презирство до приручених тварин:
діти

На горі дівчата
– у вишиваних сорочках –
кривий танок ведуть,
весну веселу гукають,
звичайно:
ніде не збиваються,
нічого не пропускають:
«Благослови, мати,
весну

Зеленяче, зеленяче,
ти — пташка зеленого кольору,
ти — найзеленіша пташка
від усіх зелених пташок,
ти зеленим забарвленням свого пір’я себе називаєш:
ти — зеленяк;
ти

Котилася, як кавун, голова з гори,
як кавун, кривава людська голова.
Котилася голова.
Ще у очах тріпотіли
листя папірці зелені
і стежка намотувалася стрічкою під ноги.
Ще у

Сьогодні він знайшов дещо
воно було дешеве
і декому непотрібне
знахідку він заховав глибоко
а потім (я чув)
заходився гострити ножа
готувався перерізати півневі горло
щоб

Мушлею йому споконвіку
хотілося ліпитися до дна корабля

Він ставав мушлею і ліпився дуже щільно
що вже й не відірвеш було

І ніхто йому не сказав що він не мушля
а корабель

Вона спершу поклала мені на спину шафу
із сукнями і черевиками
вихідними і буднями
газетами і трамваями
до ноги шовковою стрічкою прив’язала ліжко
щоб я став схожим на

Викрали моє ім’я
(не штани ж – можна і без нього жити!)
І тепер мене звуть
той, у кого ім’я викрадено.
Я вмію сіяти і мурувати білі стіни,
і коли я посію, то всі дізнаються, що

Дала мені мати серце —
розмальованого щиглика.
У малого хлопчика билося воно
веселим горобчиком,
у юнака витьохкувало
соловейком,
у дорослого вже
серце вило

З-за дерева узнаю, що я вже не я,
а дощ за деревом.
Тепер мої вівці пасуться без мене.
А я стою за деревом і думаю, як же мені бути,
щоб про мене люди знали тепер – коли я е

Мати утопче стежку, на базар ходячи,
виносить же того молока,
щоб було з чого донечці одягання справити,
аж поки одного дня
донька не вріже косу, щоб заспокоїти матір:
“Мамо, я

У жовтім колоссі
живуть птахи із жовтими крилами
яких немає в жодного птаха

Повіє вітер
птахам захочеться полетіти
зніметься усе поле і полетить

Щоб послухати жовтих

Ти живеш у далекому білому місті,
на високому поверсі,
твій будинок примітний:
там неоновий напис холодним світлом
видніється вдень чіткими літерами з газети,
вночі —

Називаємо вогнем невогонь
тішимося тим щоденно
молимося вогню що вмер
— птахи замовкли —

У кожного є світильник
але помиляємося
бо в жодному немає олії
— птахи

Жив один лис який умів писати
і він писав у шкільному зошиті про осінь

носив під пахвою зошит
і олівець за вухом і сідав на пні

коли бачив що ще один лист упав
або бачив

Квітка ховається за квітку,
грається з глядачем у піжмурки,
не з’являється доти, поки її не назвеш:
“Ти, квітко блакитна, що в’єшся все вгору та вгору,
твориш своїм цвітінням перед

Площею прогулювалося кільканадцять
пам’ятників невідомому солдату.
Вони жваво про щось говорили,
курили і все поглядали на перехожих —
все чекали, що от-от прийдуть ті,
хто їх

Того дня,
виходячи з хати,
підійдеш до дверей
і на порозі зустрінеш Сагайдачного
з розпростертими обіймами, як батька:
вирушаєш у далекий світ,
там чекає тебе ганьба і