Василь Голобородько

З-за дерева узнаю, що я вже не я,
а дощ за деревом.
Тепер мої вівці пасуться без мене.
А я стою за деревом і думаю, як же мені бути,
щоб про мене люди знали тепер – коли я е

Співаймо пісні про кохання,
щоб не вмерло слово “Дунай”,

гуляймо весілля своїм дітям,
щоб не вмерло слово “коровай”,

розповідаймо казки своїм онукам,
щоб не вмерло слово

Жінка з глечиком молока
зупинилася серед двору:
коси чорні і станом тонка,
у очах ніби синє море.

Стала й слухає, як воно
щось балакає в глечику глинянім,
і сп’янили

Тебе ранками відра будять,
що бряжчать біля колодязів.
Тебе ранками півень будить
на подвір’ї на одній нозі.

Тебе ранками будять гарби,
що риплять, немов журавлі.
Ти

Умочу пеннзля в квітучі вишні,
намалюю йому біле чоло,
а на чоло трактори вийдуть
і хрущі загудуть, як село.

А на чолі маятимуть крила –
зелені крила доріг навесні…
І

Руче, руче, утрачена руче,
що без тебе я мушу робити?
Не кидатися ж головою з кручі,
треба якось і далі жити…

Хато, бачиш – руки немає!
Не погладжу твоє волосся
й восени,

Я уплетений весь до нитки
у зелене волосся дощу,
уплетена дорога, що веде до батьківської хати,
уплетена хата, що видніється на горі, як
зелений птах,
уплетене дерево, що

Ой брате ти мій, Андрію –
сопілка засмучених слів –
ми здійснимо нашу мрію
у шумі зеленім гаїв:

під вільхою, чи під вербою,
в краю, де родився і зріс,
ми викопаємо з

Брате мій, хліборобе чорнявий,
ти далеко-далеко від нив,
ми не заграємо комбайном червоним,
святкуючи Празник жнив.

Пам’ятаєш, як з тобою ми сіяли,
ніби грали на струнах

Ходить листя по узліссю,
по стежині лісовій,
йде галявиною листя,
загляда в струмок ясний.

І струмок прадавню казку,
казку білу, наче день,
потихеньку-тихо

А нам би не ходити далі,
де стежки під назвою: щоб заблудився.
Зараз вони рівні й гладенькі — коч котися —
а далі ховаються під широке листя трав.
Або виведе на кручу перед

Він опанував розуміння
стислого кулака
коли п’ять річок як пальці
текли в одне море
а на долоні плавали кораблі
а з розщепленого кулака
пальці течуть у різні боки
і

А той літак, що летить до країни соняшників,
не здійснить посадки, бо там немає аеродромів,
а моя підказка, що той літак,
як лелека, може сісти на хату,
або, як жайворонок, у

Все переплутане:
голуби зліталися на бойовище
і скльовували очі мертвим воякам

Круків підгодовували на площах
малювали як вони цілуються дзьобами
і співали про них

Дощ пройшов.
На телевежі
Сохнуть неба сині рядна.
В трави обпадають вишні,
Як червоні краплі граду.

По росі бредуть корови
Під зелено-синім гаєм.
Кінострічкою

Це я — мандрівний кобзар —
іду битим шляхом
і помічаю при дорозі гніздо,
де повно пташиних яєчок.
Коли нахиляюся нижче, бачу:
гніздо викладене круглими камінцями.
“Дай мені

Ми — репані жителі Хохландії,
ми — хохли з обвислими вусами,
ми — ледарі і боягузи,
ми — куркулі і підкуркульники,
ми — бандити, зрадники, поліцаї,
ми — мазепинці,
ми —

Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку.

Ми чинимо волю наших прадідів,
це вони нас послали у

У квітні
білим небом вишневого молока
літають золоті птахи:
золоті птахи дахів.
Вони політають-політають
і, як голуби, знову сідають на хати.
Аж якось одна золота

Пішла молодиця на річку прати,
стала на білому камені,—
долі лежать сорочки,
у руці праник качечкою
сірою скаче.
А на воді цвіте квітка:
одна пелюстка — очі