Варвара Гринько

(Пісенька-гра)

Восени в діброву-ліс
Біжить зайчик.
Через глинище навкіс —
Скаче зайчик.

А за ним мисливців два
Бідний зайчик…
Шелестить суха трава

Буква Йот така ж, як И,
Наче рідні дві сестри.
Лиш зійшов на нею місяць,
Став ріжками догори.

Хочеш — вір,
Не хоч — не вір:
Привезли ракету
В двір!
Не для когось,
А для нас —
Всі вмістилися
Якраз.
— Пуск! —
Знаходим кнопку
Вмить…
А ракета
Не

Скоромовка

Бачиш, Ромцю,
Люта рись…
Р-р-р!
М’ясо з’їла,
Кістку — гризь!
Р-р-р!
Ромцю, Ромцю,
Стережись —
Ти за грати
Не берись!

Равлик лізе на стеблинку,
Сам несе свою хатинку!
В нього ріжки коротенькі
І чутливі, мов антенки.
Налякався і завмер —
Схожим став на букву еР.

Гусенятко
В затоні,
В нього лапки
Червоні.

Хоче плавать
Мале гусенятко,
В нього лапки —
Лопатки, лопатки.

Гнуться сосни:
Лю-лі, лю-лі,
Тихо в лісі,
Все поснуло.
Вже поснули
Звірі й птахи.
Вже поснули
Всі комахи.
Вліз ведмідь
В зелену хату,
Ліг на

Колискова пісня, колискова
То найкраща материнська мова.
Пахне вона м’ятою і цвітом,
Чебрецевим і суничним літом.
Пахне молоком і споришами…
Скільки в ній ласкавості і

Кавунів з баштанів
Навезли до двору.
Кавунів-смуганів
Височені гори.

І великі, і малі —
Всі на смак чудові.
Нині в місті і в селі
Свято кавунове.

Вихвалявся кавун
Край городу:
— Хто за мене кращий
На вроду?
Хто за мене кращий,
Кругліший?
Хто за мене в світі
Смачніший? —
І квасоля й огірки
Дивувались,
На

Лічилка

Гойда, гойда, гойдалочка,
Гойдається Наталочка:
— Раз, два, три, чотири, п’ять —
Буду лялечку гойдать.

Гойда, гойда, гойдалочка,
Гойдається і

Покотив я обруча.
Мій обруч — навтікача
Стежкою-доріжкою.
Я притупнув ніжкою:
— Стій!
Спинися!
Не тікай!..—
Мій обруч —
В зелений гай.
Тільки чую:
—

Буква О така кругленька,
Придивітеся, маленькі,—
Наче сонях-жовточубик,
Що так сонечко він любить!

Нанизала намистинки,
Намистинки з горобинки,—
Низочку одненьку.
Засвітилось променисто
На кофтиночці намисто,
Мов коралі в неньки.

Під сосною,—
Подивіться:
Притулилася
Суниця.

Онде ягоди
Вгорі —
Достигають
Дітворі.

Щось мене за ногу шкряб…
Це, напевне, знову краб.
Краб — хитрун, тікає вбік,
Він від мене вдруге втік.

Не тікай собі на дно,
Я ж впіймаю все одно.
Поведу в садок

В лісі тихо, всі поснули,
Шепчуть сосни люлі-люлі…
Вліз ведмедик в теплу хату,
Смокче лапу волохату.
Та не спить, малий, зітхає,
Хоче меду, та немає.

Сію дитині
В серденьку ласку.
Сійся-родися,
Ніжне «будь ласка»,
Вдячне «спасибі»,
«Вибач» тремтливе,—
Слово у серці —
Як зернятко в ниві.
«Доброго

Не птах він,
А має і крила,
І хвіст.
Пробігся —
І всіх нас До неба поніс.
Не голка,
А хмару зустрічну
Прошив
І нитку білясту
Позаду

Взяв хлопчина рушничок
Та й повісив на гачок.
До матусі повернувся,
Від здогадки усміхнувся:
Наче крила дав орел
Цій летючій букві еЛ.