Вадим Скомаровський

Виріс я, я вже школяр
Я хвилююся весь час
Адже я прийшов до школи
Перший раз у перший клас!
На дванадцять вчитись хочу
Є вже ранець з букварем
Був я вчора просто хлопчик

Ой, зачах,
Ох, заслаб
Подорожник.
А в кущах
Кап-кап-кап
Дрібен дощик.

Сто краплин
Бризь та бризь
На стежини
Не з хмарин –
Мандрівниць,
А з

Не вервечка і не стрічка,
Не мережка-ланцюжок…
Хто ж привів мене до річки
На піщаний бережок?

Я у човен стриб, як білка,
А от їй у човен зась,
Бо вона — стежинка

Красень Червень через ліс
По вузькій стежинці
В козубку суниці ніс
Липню на гостинці.

З лісу вийшов на горбок,
На пеньку вмостився.
А кругленький козубок,
Мов

Навкруги казкові шати —
Сиве плетиво гілок.
Спробуй зразу відгадати,
Де тут в’яз, а де дубок.
Де калина, де шипшина,
Де черешенька мала?
Все зима запорошила,
Запушила,

Із криниці –
Студениці,
Що під липами в яру,
Я водиці –
Льодяниці
У відерце наберу.

Дам напиться,
Освіжиться
Комбайнерам на току.
Їм

— Чий то, чий то колос?
Дивувались люди.
То звелась пшениченька
Над шляхом польовим
Татові — по пояс,
Братові — по груди,
А мені — ой лишенько! —
Вище голови.

Підкрутив дідусь Кузьма
Вуса довгі й пишні:
— Кажеш, моря в нас нема?
Як же? А Пшеничне?

Ну, а Житнє як назвеш?
А Ячмінне море?
І Гречане море теж
Біле,

У дворі, де клен дріма,
Ходить пісенька сама
Крадькома.

Як мелодія струмка,
І грайлива, і легка
Пісенька

Я мерщій у двір майну,
Пісню там наздожену

Чи то жарт напівзабутий,
Чи одна із небилиць —
Тільки чув я, ніби Лютий
Довгий-довгий був колись.
Він у щапці-невидимці
Мандрував собі щодня
По дорозі, по стежинці,
Де

— Любий вітре-вітровію, —
Шелестить пшениця, —
Бачиш, я від спраги млію,
Дай води напиться.

Вітровій дмухнув щосили,
Стрепенувся птахом
І зненацька хмари сиві

Окунці –
Стрибунці,
Чом такі стурбовані?
Опинились окунці
В лузі після повені.

А вода
Все спада,
У ковбанях булькає.
Там травичка молода,
А тут жабка

Спить ріка, і риба спить
Десь на дні затоки,
Лиш на бакені блищить
Вогник одинокий.

Він то раптом спалахне,
Ніби ненароком,
То лукаво підморгне
Зеленавим

Одному — жарти,
Другому — смішки,
А зайцю — лихо:
Сиди й тремти,
Бо тільки скочить
На довгі ніжки —
Шурхоче листя
На півверсти.

Ще сонце гріє,
Неначе

У степу
За селом
Цілий день
Передзвін:
Бом- бом-бом,
Бом-бом-бом,
Дзень-дзелень,
Дзінь-дзілінь.

Там отару
Овець
Випаса Дід Панас.
Там трава,
І

Ох, той місяць-молодик —
Жартівник та й годі:
Тільки виглянув — і зник
Десь на небозводі.

А деркач — одразу в плач
Біля озеречка.
— Ой,— розбідкався деркач,
Не

…А дощ, як просо з лантуха,
Сійнув, сипнув навкіс,
І вигнулася райдуга,
Мов залізничний міст.
У вербах грім відлунює,
І нам здалось на мить:
За річкою-красунею
Десь

Наче вихор, вихор-злючка,
Із-за лип
Заєць вихопився рвучко —
Стриб та стриб.

А за ним, за ним лисиця
По сліду,
А за ним, за ним лисиця,
На біду.

В зайця

Це не вигадка, не казка,
Що віднині я — школярик.
Ось портфелик мій, будь ласка,
А в портфелику — букварик.

А в портфелі акварелі
Грають барвами м’якими.
Є і зошити в

В небі стяг — неначе птах.
Сонце — ніби сонях.
З прапорцями у руках
Ми йдемо в колонах.

А обабіч — явори
В золотій обнові.
Листя падає згори,
І на кульках