Ой брате ти мій, Андрію –
сопілка засмучених слів –
ми здійснимо нашу мрію
у шумі зеленім гаїв:
під вільхою, чи під вербою,
в краю, де родився і зріс,
ми викопаємо з
Гай, здається, пісні солов’їв
зеленавим вогнем підпалили.
Величезною щіткою терників
весна-дівка бугри побілила.
Мед тягучий озимини
в прямокутниках тихих поля.
Журавлині
Віднесли столи сусідкам,
випрали скатерті.
На твоїм обличчі сітка,
в непомітній сітці ти.
А твоє обличчя біле,
як тарілок білий ряд,
як тарілка, що розбилась,
випавши
Я ішов, куди очі дивились,
я ішов, куди ноги йшли.
Куди це очі мої задивились:
мов полотно рушникове ліс!
Я ішов у долонях з тобою,
ти була вся всуціль із очей.
В кожнім
Жінка з глечиком молока
зупинилася серед двору:
коси чорні і станом тонка,
у очах ніби синє море.
Стала й слухає, як воно
щось балакає в глечику глинянім,
і сп’янили
Кохай, кохай, бо час тебе не жде.
Він забирає дні твої і ночі.
Допоки тіло спрагле, молоде,
Кохай! У старості кохають очі…
_______________________
Примітка: в
...Тебе ранками відра будять,
що бряжчать біля колодязів.
Тебе ранками півень будить
на подвір’ї на одній нозі.
Тебе ранками будять гарби,
що риплять, немов журавлі.
Ти
Умочу пеннзля в квітучі вишні,
намалюю йому біле чоло,
а на чоло трактори вийдуть
і хрущі загудуть, як село.
А на чолі маятимуть крила –
зелені крила доріг навесні…
І
Руче, руче, утрачена руче,
що без тебе я мушу робити?
Не кидатися ж головою з кручі,
треба якось і далі жити…
Хато, бачиш – руки немає!
Не погладжу твоє волосся
й восени,
(хатня інсценівка 33-го року)
Мати натопила піч,
вигребла жар кочергою під челюсті,
вимела чистенько черінь помелом,
узяла у руки дерев’яну лопату,
ніби зібралася
Щоб не крокувати — відтяв собі ногу
(перестав і ходити до друзів)
Щоб не вертіти непристойних фігур — відкусив пальці
(не вмів і зірвати яблуко)
Щоб не чути негарних слів —
...І. Калинцю
Вдивляємося одне одному в очі,
вигукуємо найважливіші, ніби щось загрожує
нашому
існуванню цієї миті, слова крізь товщу повітря,
спресованого у важку
А тоді я розкажу тобі на вухо
метеликові крила
прошепчу оксамит із моху
скажу мед тобі на вухо
і ти узнаєш
який я ніжний і лагідний
А нам би не ходити далі,
де стежки під назвою: щоб заблудився.
Зараз вони рівні й гладенькі — коч котися —
а далі ховаються під широке листя трав.
Або виведе на кручу перед
Він опанував розуміння
стислого кулака
коли п’ять річок як пальці
текли в одне море
а на долоні плавали кораблі
а з розщепленого кулака
пальці течуть у різні боки
і
А той літак, що летить до країни соняшників,
не здійснить посадки, бо там немає аеродромів,
а моя підказка, що той літак,
як лелека, може сісти на хату,
або, як жайворонок, у
Між гострими горами
Дивний сад.
На деревах гронами
Зорі висять.
У моєму кошику
Сотні сонць.
Беріть, беріть яблучка:
Ось, ось.
Бо зимами зміниться
Танець
Все переплутане:
голуби зліталися на бойовище
і скльовували очі мертвим воякам
Круків підгодовували на площах
малювали як вони цілуються дзьобами
і співали про них
Тужіть, засліплені поети,
Ридайте із дрібних страждань.
Пегаса п’яного до злету
Гнуздайте без ясних жадань:
Нехай ірже, квилить, мов птах,
Недогодований метою,
Вуздечку
А ви не гнівайтесь, боги,
Що я чиню — то Ваша воля.
Мені ж бо ви — не вороги,
Та нащо ж рани — лиш для солі?..
Не допікайте, не точіть
Мою криваву душу-муку,
Лише
Сторінка 920 із 969
Чудовий! Коли поруч.....